Коли в Решетилівці говориш словосполучення “місцевий дизайнер” — перша і головна асоціація, яка виникає у тутешніх жителів, безумовно пов’язана з іменем майстрині Тетяни Москівець. Ця обдарована жінка народилася зовсім не в цьому місті, і навіть не в Полтавському краї, але саме тут її талант квітує як троянда в найкращу пору і дивує шанувальників якісного оригінального одягу і вишуканого смаку. Далі на poltavski.info.
Доля “знайшла” для неї покликання і ще одну малу батьківщину
Вона розповідає, що, певно, успадкувала хист і смак до створення одягу від своєї мами Клавдії Митрофанівни, а художній смак — від тата-художника Олександра Дмитровича. Та згадує як із сестрою у дитинстві прокидалися святковими ранками, а на стільчиках уже чекали “начакловані” матусею однакові сукні, які дівчаткам вже хотілося якнайшвидше вдягти на шкільне свято… Мама пані Тетяни не була професійною швачкою, та це не заважало їй прекрасно шити.
Між іншим, у рідній школі міста Первомайськ на Миколаївщині Тетяні пощастило зустріти ще одну людину, яка допомогла розвинути її талант. Уроки домогосподарювання (а отже і шиття) проводила дуже здібна вчителька Любов Кирилівна. І дівчина завершила заклад, справляючись із цією справою доволі професійно.
Обираючи трудовий шлях, Тетяна, довго не могла зробити вибір між малюванням, шиттям, а також співом, що їй теж гарно вдавався. Але все вирішила доля… Вона не лише “знайшла”для нашої героїні роботу, а й ще одну малу батьківщину.
Одного дня у місцевій газеті на рідній Миколаївщині Тетяні трапилося оголошення, що у незнайомій для неї Решетилівці, десь на Полтавщині, формується набір у тамтешнє досить знамените художньо-професійне училище (як виявилося, там готували й вишивальниць). Дівчина повірила у долю і подалася за сотні кілометрів здавати екзамени. Навіть свою пару наша героїня згодом знайшла у вже милій серцю Решетилівці. Тут вийшла заміж за місцевого хлопця Володимира, з яким надбали доньку Наталію.
Прагла волі для творчої фантазії
За направленням з училища Тетяна незабаром успішно влаштувалася і працювала на відомій у ті часи фабриці “Полтавчанка” у місті Полтава. Але вишивити однотипний одяг, постільну білизну, як не старалася, однаково було не до душі. Набагато цікавіше їй працювалося у решетилівському побуткомбінаті, де вже в техніках ручної та машинної вишивки виконувала неповторні індивідуальні замовлення. Тут врешті можна було дати волю творчій фантазії.
Віддушиною для Тетяни стала і робота в Кременчуці. Місто давало простір і розмах талановитій жінці. Тут вона показала себе вже як здібний художник-декоратор, застосовуючи ці якості у творчому оформленні приміщень торговельної сфери. А між тим днями і ночами майстриня не випускала з рук шиття, бо просто ним марила. Де б не доводилося працювати нашій героїні, всюди вона приємно дивувала оточуючих талантом взаємодії душі і голки. У одному з кременчуцьких закладів культури їй навіть запропонували вести гурток шиття й виставки робіт майстрині та її вихованок надовго лишали враження у відвідувачів.
Коли батьки чоловіка пані Тетяни відійшли у засвіти, родина прийняла рішення назавжди повернутися до його рідної Решетилівки. І знову доля, ніби випадково, привела її у рідне училище, де колись здобувала освіту, і тепер уже залишила в якості наставниці для молодого покоління. Тетяна Олександрівна пропрацювала у закладі майстром виробничого навчання близько 13 років і як одне з кращих напрацювань згадує очолюваний нею “Театр мод” (пізніше “Агенція моделей”).
Відзнаками й нагородами не “хворіє”
Після переїзду у Решетилівку, як говорить жінка, її творчість просто “вибухнула”. Вона створила вже власну “Творчу майстерню Тетяни Москівець”.
“Бог відтоді послав мені скільки нових ідей! Мені хотілося поєднувати народні традиції з сучасним одягом. Мене не хвилювали складні часи, перебої із зарплатнею, нестача матеріалів… Я шукала і знаходила те, що мені було потрібно, де завгодно. Навіть у себе на горищі вишукувала моделі й матеріали, працювала з великим натхненням і вдома, й на роботі. Вже незабаром з’явилися перші найвдаліші творчі результати. Усі нові ідеї я зокрема приміряла на “Театрі мод”. З радістю пригадую перші особисті творчі успіхи і неймовірні враження від показу в палаці “Україна” та на “Льон-фестах” у Києві, на “Сорочинському ярмарку”, коли наше дійство спостерігали 40 дипломатів, інші високопоставлені особи, й на інших заходах”, — розповідає майстриня.
Тоді вона навіть не здогадувалася, що минуть літа і колись її онука Анастасія Писаренко навіть напише книгу про свою талановиту бабусю…
Сьогодні Тетяна Москівець продовжує себе заявляти як доволі успішний дизайнер. Відповідаючи на питання про її найбільше в житті досягнення, вона скромно каже, що немає особливих звань і нагород, і наголошує, що цим “не хворіє”.
Люди хочуть бачити на одязі все більше жовтих і блакитних кольорів
“Головне, щоб люди, вдягнувши мої речі, завжди посміхалися і хотіли знову й знову їх одягати. І щоб відчували бажання отримувати нові замовлення. Найбільше моє досягнення можна описати, наприклад, так — це коли замовниця говорить, що купила нову шафу спеціально, щоб зберігати там одяг від Тетяни Москівець, — усміхається пані Тетяна і продовжує. — А ідеальний одяг для кожної жінки він же різний. Та кожна з нас має почуватися в ньому по-особливому. Наприклад, поетеса Марійка Бойко одного разу поспіхом була змушена зробити замовлення на участь в урочистостях. Довелося по телефону робити заміри і враховувати побажання. І яка ж вона була задоволена від того, що отримала. “Коли я йшла на вручення в палаці “Україна”, всі хто були поруч, не зводили з мене очей”, — казала щаслива Марійка.
Ну хіба це не головне досягнення і не щастя для дизайнера? Або коли в твоєму одязі красуні-жінки відвідують офіційні прийоми, зустрічають президентів?”.
Наша героїня нещодавно створила одяг, оздоблений знаменитою решетилівською вишивкою “білим по білому” для прекрасної пари патріотів — сорочку воїну та сукню його коханій-співачці. Вона каже, що у цей важкий час для країни митці мають велику нагоду проявити себе в усіх сферах.
“Мої діти та онуки займаються волонтерством, шиють українські стяги, — зауважує пані Тетяна. — А я у своїх роботах намагаюся зберігати народні традиції, бо це ж серце нашого народу. З’явилася нагода, долучитися до благодійної ярмарки зі своїми роботами і я не могла не відгукнутися. Кожен сьогодні робить свій внесок у спільне здобуття миру… Кожен з нас на своєму посту. І все більше рис народного, традиційного та все більше жовтих і блакитних кольорів люди хочуть бачити на своєму одязі і це чудово!”.
