Один із найвідоміших українських композиторів, диригент, піаніст, прекрасний педагог і громадський діяч – все це про геніального музиканта з Полтавщини Миколу Лисенка. Його вклад у розвиток української та світової культури є неоціненним – композитора називають основоположником української класичної музики, він є автором музики до багатьох опер, творів для симфонічного оркестру, романсів, народних пісень тощо. Навіть у 21 столітті його творчість не втратила свою актуальність, а його ім’я звучить часто можна почути в Полтаві, адже на честь Миколи Лисенка названо Полтавський фаховий коледж мистецтв, а на річниці від дня народження композитора проводяться творчі фестивалі та пам’ятні заходи.
Тож ким був Микола Лисенко? Як зміг досягти такого успіху й увійти в музичну історію нашої держави? Далі на poltavski.
Творча атмосфера з самого дитинства
Микола Віталійович Лисенко народився у березні 1842 року у селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Миколі пощастило народитись у заможній та високоосвіченій родині: батько мав дворянське походження та звання полковника, мати – походила зі стародавнього поміщицького роду, була випускницею Смольного інституту шляхетних дівчат.
Змалку хлопець знав декілька мов, адже батько, Віталій Романович, говорив виключно українською, а ось мати – Ольга Єреміївна – французькою (вірогідно на це вплинуло навчання у Петербурзі). Трішки пізніше вивчив російську – вчителем був сам поет Афанасій Фет, який служив із батьком Миколи в одному полку.
Загалом, оточення майбутнього композитора було дуже творче, і, так би мовити, “геніальне” – його хрещені батьки були родичами відомого українського математика Михайла Остроградського, його троюрідним братом і другом був Михайло Старицький, який пізніше став славнозвісним письменником. Побачивши талант до музики у сина, Ольга Єреміївна оточила його найкращими вчителями, які давали приватні уроки. Навчала грати на фортепіано і сама, адже непогано володіла інструментом.
У віці 13 років почав навчатись в елітній Харківській гімназії у “зіркових” наставників, після чого юнак швидко прославився. Відтоді молодого виконавця часто запрошували на концерти та бали, де він блискуче виконував твори Шопена та Бетховена. У той час майбутній композитор також почав створювати імпровізації до відомих українських народних пісень.
А далі було дуже несподіване рішення – навчання спочатку у Харківському університеті на факультеті природознавства, потім – переїзд з родиною до Києва та захист дисертації про водорості.
Перші кроки у громадській діяльності
Перші кроки до активної громадської діяльності Микола Лисенко зробив за часів свого студентства. Разом зі своїми друзями Михайлом Старицьким, Петром Косачем та Михайлом Драгомановим, він долучився до сучасної культурно-просвітницької організації під назвою “Київська громада”. У рамках роботи організації, юнаки започаткували багато різних гуртків для молоді та недільні школи. Микола Лисенко став ініціатором створення студентського хору, який почав успішно давати концерти.
Разом з однодумцями Лисенко активно займався дослідженням українського фольклору. Також композитор пропагував спілкування українською мовою.
Нові музичні вершини
Закінчивши навчання в університеті, Миколу Лисенка влаштували працювати мирним посередником – він відповідав за реформування селищ. Та молодому музиканту хотілось розвиватись у творчості, тому через пару років він вступив до Лейпцизької консерваторії. Там Микола Лисенко навчився грати на нових для себе музичних інструментах – скрипці та органі, удосконалив свою гру на фортепіано, покращив знання з композиції, оркестрової гри та теорії музики.
Геніальний музикант із Полтавщини вражав своїх вчителів майстерністю та жагою до навчання. Шляхом титанічної праці Микола Лисенко за два роки опанував програму консерваторії, яка була розрахована на цілих чотири.
За час перебування за кордоном, Микола Лисенко давав власні концерти, де виконував переважно українські композиції. Там же, у Лейпцигу народилась перша пісенна збірка, яку вдалось надрукувати за підтримки товариша Петра Косача.
До Києва Микола Лисенко повернувся вже справжнім професійним музикантом і композитором: його запросили викладати у музичному училищі, він їздив з гастролями до різних міст, писав музику, розбив власну концертну програму.
У період з 1892 року по 1902 рік Микола Лисенко успішно їздив у гастрольні тури з хором. Концертна програма була поділена на 2 частини – сольний виступ піаніста Лисенка та хорова частина, де композитор виступав у ролі акомпаніатора.
Напрямок творчості
Любов до фольклору та всього українського сформувало чіткий напрямок у творчості Миколи Лисенка. Він вважав, що немає нічого кращого ніж українська народна творчість з її піснями, приказками, обрядами та звичаями. Саме тому найбільше творів Лисенко написав на тексти українських поетів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. Писав опери на твори Івана Котляревського – “Наталка Полтавка”, “Енеїда” (які свого часу стали дуже популярними у Полтаві), Миколи Гоголя – “Тарас Бульба”, “Утоплена”, “Різдвяна ніч” тощо. Іноді Лисенко писав музику на вірші іноземних поетів, але обов’язково в українському перекладі.
Загалом Микола Лисенко є автором музики до 17 опер (3 із яких дитячі), 8 спектаклів, 42 солоспівів на вірші різних авторів, 7 дуетів і тріо, 20 хорових творів. Видав 6 збірок українських пісень для голосу з фортепіано та 12 хорових збірок, що разом склало близько 200 композицій.
В історію України увійшла його пісня “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”, яку було написано у 1885 році й досі вважають духовним гімном нашої держави.
Любовні перипетії
Першим коханням і дружиною Миколи Лисенка стала Ольга О’Коннор – вона була його троюрідною племінницею. Ольга зачарувала його своїм неймовірним голосом. Пара швидко одружилась, і разом вони вирушили до Лейпцигу, де поки чоловік опановував музичні інструменти, Ольга вивчала вокальне мистецтво. Після повернення на Батьківщину, Лисенко продовжував творити, а дружина часто виконувала головні вокальні партії до його творів. За майже 10 років у шлюбі, дітей пара так і не мала.
Все було відносно непогано, доки Ольга не зірвала голос, через що їй довелось покинути велику сцену. Жінка спробувала піти у викладання, проте проблеми з голосом не закінчувались. На цьому тлі їй діагностували “душевну хворобу”, в родині почались негаразди, як наслідок – пара розійшлась.
Вірогідно, кохання до Ольги О’Коннор було найсильнішим – композитор присвятив їх 11 музичних творів, на відміну від наступної дружини, яка народила композитору 7 дітей.
Другу дружину також звали Ольгою: молода дівчина приїхала до Києва на навчання, щоб стати ученицею талановитого композитора. Невдовзі Ольга Липська стала цивільною дружиною Миколи Лисенка. Разом вони прожили 20 років. Він називав її своєю правою рукою, вона – часто відчувала себе тінню у сяйві генія. Загинула при останніх пологах.
Остання любов композитора була незвичайною: він знову закохався у свою ученицю. Їй він присвячував романтичні рядки та музику, писав, що поряд з нею відчуває себе молодим…
Цим коханням стала Інна Андріанопольська. Дівчині було 17 років, а романтику-маестро – повних 64 роки. Стосунки тривали досить довго, але дізнавшись про роман доньки з дорослим чоловіком, батьки Інни забрали її зі столиці та відправили якомога далі.
Помер Микола Лисенко у листопаді 1912 року.
