Якщо в твоєму серці оселилася любов до мистецтва, чекай, що незабаром їй обов’язково там забракне місця. І вона вирветься зовні, щоб стати твоїм неспокоєм і радістю для людей. Саме в цьому, розповідає сайт poltavski.info, історія Анни Калашнікової з Решетилівки.
Зривати овації стало звичною справою
Для місцевих давно не дивина, що пані Анна — талановитий хореограф, якій, певно, сам Бог судив займатися танцями і їх режисурою. 13 років тому вона заснувала у Решетилівському МБК танцювальний колектив “Гармонія” і відтоді зривати овації його учасникам на кожному культурному заході стало звичною справою. “Гармонія” розрослася до 6-ти груп зі 120 дітей. У скарбничці її досягнень — Гран-Прі на конкурсах в Україні, Болгарії і Грузії. Номери колективу стали візитівкою культурних заходів Решетилівки всюди, де звучало ім’я цієї славної громади.
І все у хореографії йшло як по маслу, якби не ковід-пандемія, а через неї суттєві перебої у заняттях з найдорожчими у світі дітьми. Заняття затихли як кроки в порожньому залі. Але ж серце Анни стукало зі звичним натхненням, бо в ньому вперто невтихала творчість. Так вона вперше взяла до рук фотоапарат і… здивувала себе та усіх довкола.
Раз за разом у душі та уяві виникали неймовірні образи. Ніби дивно, бо ні досвіду, ні фаху у новоспеченого фотографа ж не було. Але ж є творче серце! Так одна за одною почалися фотосесії. В Анну повірили знайомі і друзі, і робили все, щоб успішний хореограф розкрилася як фотограф.
Ніби ні досвіду, ні фаху з фотографії… Але ж є творче серце…
Перші образи на світлинах народилися в час мирного життя. Вони були доволі вдалі і зачіпали увагу глядача. Образи народжувалися в уяві самої Анни, а команда друзів підхоплювала ідею і робила все, щоб кожен з них ставав якомога кращим. По той бік камери розкривалися досі зовсім прості, багатьом відомі решетилівські жінки і дівчата, які працюють у звичних сферах і живуть звичним життям. Розкривалися дуже неочікувано та вдало: інтригуючі, щасливі, привабливі. Анна показала, що вміє бачити людей по-особливому. Так тривало б і надалі, але прийшла війна і чорним тлом закрила її фотообєктив.
“Я подумала, що знімати вже не зможу… Довкола такий жах… І танцювати теж не зможу вже… Просто не йшло… Але моя досі фотомодель, моя кума Марина Кісенко не припиняла спроб переконати мене в протилежному, розтормошити і змусити не спинятися, — розповідає Анна. — І я піддалася. Розкрилася зовсім по-новому у серії “Жінки України”. Я зрозуміла, що з приходом цієї клятої війни культура ж наша нікуди не зникла. Та якщо до 2014-го я була захисницею культури в цілому. То нині я зовсім відкидаю культуру російську. У нас є усе своє! Свою культуру маємо розвивати, вивчати, берегти врешті решт!”.
Цілеспрямована красуня з шаблюками та РПГ
Відтоді в об’єктиві Анни Калашнікової одна за одною постають жінки України. Берегиня з лелечими крилами, яка палко і турботливо обіймає своє дитя, згорьована жінка-кохана, яка десь у підвалі жде перемогу, автентична віщунка-мотанка, від якої віє магією спротиву ворогам, впевнена в собі паняночка-господиня з банкою славетних помідорів та інші…
Ще один з надзвичайних фото-образів нашої героїні — українка, яка стоїть на шляху у берцях і військовій формі, під якою вишиванка. Цілеспрямована красуня міцно тримає у руках зброю (шаблі або на інших знімках РПГ) і впевнено дивиться вдалину. “Цей гранатомет 2014-го з ДАПу нам передав наш земляк Сергій Стратічук. Гранатомет розмалювала майстриня Анастасія Пилипенко і ми передали його до місцевого музею. А от нині Насті випало з ним фотографуватися”, — розповідає пані Анна.
Його так хочеться обійняти, те дівча заплямоване калиновим соком…
А от найболючіший з образів — “Зіпсована врода” (його ще між собою у творчій команді називають дівчина-калина). Про неї Анна взагалі не хоче говорити. Бо не може… Цей образ прийшов зі змучених Бучі, Ірпеня, Гостомеля… Закривавлений, до знемоги зболений, з такою пустотою у душі… Але такий чистий! Його так хочеться обійняти, те дівча заплямоване калиновим соком, чи то пак у скривавленій білій сорочці. Обійняти і плакати з ним тихо вдвох…
Фотограф говорить, що прагне насамперед не трагічних чи оптимістичних образів, а саме реалістичних. Щоб людина перед камерою могла перелити в образ власний досвід. Але, на щастя, все таки, більшість тих, хто втілюють сумні ідеї, не проживали таких особистих трагедій. А тим, кому зараз досвід лишив рани і шрами, так болить, що насамперед не до фотографування. На все свій час…
Анна каже, що її дорога веде насамперед до людей відкритих, які здатні експериментувати заради ідеї, вкладаючи в це душу, як і вона сама (між іншим безкоштовно як для фотографа так і для моделі). “Одягом національним, намистами, рушниками та усім іншим необхідним крамом найбільше нам сприяє Всеукраїнський центр вишивки і килимарства, що в Решетилівці. Дехто з нашої команди приносить і власні раритети… Чимало виготовляємо власноруч. А головні мої помічниці зараз — це Марина Кісенко та Анастасія Лебединська , — веде далі Анна.
У неї багато шалених ідей на перспективу. А героїнею фотосесії може стати кожна решетилянка. Важливо, щоб у серці тієї, хто по той бік об’єктива, теж уперто стукала щирість. Бо у поєднанні з ритмом творчого серця фотографині це дає неймовірний результат…