Як євреї піднімали економіку Лубен та чим поплатилися за це

Свого часу євреї в місті Лубни становили третю частину від усього населення, і були людьми, які тримали майже всі успішні підприємства в місті. Вони відкривали школи, давали робочі місця, словом, на них трималася більша частина економіки Лубен. Але були і такі часи, коли єврейське населення страждала від погромів, а сім’ї залишалися без чоловіків, і були на межі виживання. Як цей відважний та підприємливий народ жив у Лубнах — далі у нашому матеріалі на сайті poltavski.info.

У кінці ХІХ століття євреї становили третину населення Лубен

Євреї оселилися в Лубнах у першій половині XVII століття під опікою відомої родини Вишневецьких. Євреї захищали місто під час повстання Павлюка (1637–38), а 200 з них загинуло під час Хмельницьких розправ 1648–49, рабина спалили живцем.

Євреї знову з’явилися в Лубнах наприкінці XVIII століття. У 1865 році тут було 2 синагоги. З 361 осіб  у 1847 році їх кількість зросла до 3006 (30% від загальної кількості населення) у 1897 році.

Письменник Шалом-Алейхем служив тут державним рабином у 1880–83 роках, а Майр Шапіро – у кінці XIX століття. Після його смерті державним рабином став його син.

Як євреї в Лубнах бізнес розвивали

Під час заворушень 1881 року деякі єврейські будинки та крамниці були пограбовані. На початку ХХ століття тут були талмудтора, 5 синагог, бібліотека, банк і єврейське кладовище. У 1913 році євреї володіли двома аптеками, усіма 7 складами аптечних товарів, пекарнею та лазнею. У їх володіннях були п’ять готелів, дві пральні, три перукарні, більше 90 магазинів і магазинів (включаючи всі три ювелірні та всі три паби). Серед євреїв було 7 кравців і ювелір. 

Українська армія організувала погром 1919 року (вбито 16 євреїв). Наступний погром організувала Добровольча денікінська армія.

 Після Жовтневої революції 1917 року всі члени громадської ради були сіоністами. У 1920-х роках тут була відкрита єврейська трудова школа. У 1922 році тут було 1068 робітників-євреїв.

Попри те, що імперіалістична війна з 1917 тривала 3 роки; незважаючи на потік литовських біженців, це жодним чином не вплинуло на економічне становище міста в сенсі погіршення умов життя. Усі джерела комерційних і професійних галузей діяльності були настільки численні, що значна частина литовських біженців, беручи участь у цій діяльності, отримувала певні засоби для існування без будь-якої шкоди для корінного населення міста. Зрозуміло, що така участь вимагала значних інвестицій. Загалом бідняків у містечку було дуже мало; було лише кілька бідняків і кілька жінок, чиї чоловіки -резервісти загинули на війні.

Місто обслуговували 4 позичкові установи: банк, два товариства взаємного кредиту та одна позичкова каса, які діяли до 1918 року. Крім того, підприємці отримували кредити в банках на найближчих великих підприємствах. Загалом становище місцевості до революції було порівняно пристойним.

Погроми та штурм євреїв

Лютнева і жовтнева революції – до погрому – не принесли жодних поганих змін. Сумні та жалюгідні результати приніс петлюрівський рух наприкінці 1918 року. При нечисленних жертвах єврейське населення міста було повністю пограбоване. Крім того, з’явилися нові біженці, вдови, сироти та інваліди – жертви погромів у довколишніх населених пунктах. Ці люди пережили жахливий досвід під час денікінського штурму та під час григор’євських, титуїнських і махновських бандитських набігів. Кількість біженців щодня зростала; хтось залишав усе своє життя, коли виходив за межі міста; торгівля завмерла; бізнес припинився, і час від часу різні банди нападали на місто і продовжували грабувати.

З приходом радянської влади настала тиша і спокій; комерційна діяльність припинилася взагалі; всі розпродували залишки одягу та побуту; деякі існували на мізерну допомогу, отриману від Департаменту соціального забезпечення. Таким був стан міста під час старої економічної політики.

У 1922 році відбулося своєрідне пожвавлення. Це було пов’язано з новою економічною політикою, яка покращила умови єврейського населення. Тоді населення міста становить 10 000 осіб. Це число включало 105 вдів, які жили бідно, 268 сиріт (не в інтернатних закладах) і 126 сімей, які дуже потребували допомоги і не мали джерел заробити на життя.

Темні часи єврейського населення

Економічне становище єврейського населення в Лубнах можна було характеризувати так: існує загальна потреба, за винятком невеликого відсотка ділових людей і деяких груп робітників і службовців, які отримували порівняно пристойну заробітну плату. Решта населення перебувала у тяжкому стані та позбавлена ​​піклування, особливо вдови, сироти та інваліди.

Лубенські євреї мали свій комітет для допомоги в Америці. За час існування було отримано 250 продуктових наборів, з яких 100 роздано серед найбідніших верств населення. Решту посилок Держполітконтроль вилучив. У розмові з представником останнього відомства він визнав, що була допущена помилка, і пообіцяв, що подібне більше не повториться.

Відкрито дім для миргородських та хорольських дітей. У цьому будинку перебуває 56 дітей. Дуже потребує обладнання, білизни, одягу та взуття.

Біля міста був створений тимчасовий табір для військовополонених, де відбувалися систематичні вбивства місцевих євреїв. Німці часто приймали місцевих татар за євреїв.

Лубни були визволені Радянською Армією 18 вересня 1943 року.

Після Другої світової війни

Частина євреїв повертається в Лубни з евакуації після 1945 року. У 1946 році відкрито синагогу (вул. Достоєвського, 7) і зареєстровано громаду (голова громади Лев Мойсейович Грінберг, рабин Йосип Лейбович Леонов, кантор Мордух Абрамович Бронтван). У будні відвідувачі відвідували 10-12 осіб, а у свята – до 30 осіб.

Єврейське населення налічувало близько 600 (2%) у 1959 році та було оцінено приблизно у 250 осіб у 1970 році. Хоча не було організованого єврейського релігійного життя, але раз на рік євреї збиралися біля братської могили мучеників Голокосту. Більшість євреїв емігрувало в 1990-х роках.

У 2001 році Лубни відвідав датський режисер Ове Нюхольм для створення фільму про Голокост. В архіві берлінського гестапо він знайшов фотографії зібраних лубенських євреїв перед убивством у 1941 році і передав копію громаді. 

Нині в Лубнах існує єврейська громада, яка налічує близько 250 осіб. Голова спільноти Геннадій Генкін.

Синагогу знищили у 1960-х роках разом із православною церквою. Засільський яр — місце масового розстрілу євреїв під час Другої світової війни в Лубнах. У 1950-х роках там з’явився маленький знак. Великий пам’ятник був встановлений єврейською громадою в 2001 році. Пройшла Пам’ятна церемонія у 2021 році.

Кладовище засноване в XIX ст. Воно під час війни постраждало від бомбардувань. На початку 1960-х років його закрили для поховань. Місцеві жителі почали забудовувати його територію і використовувати надгробки для фундаментів, розводили на могилах сади. Після відродження єврейської громади євреї намагалися його привести до ладу, але без техніки зробити це було неможливо. Громадські активісти звернулися по допомогу в ЖЕК, але отримали лише відмови. Згодом силами єврейської громади та небайдужими все-таки за сприяння міського голови бульдозером було розривне кладовище.

Онлайн казино НетГейм організовує незабутнє дозвілля

Гравцям з України та країн пострадянського простору онлайн казино НетГейм привітно відкриває двері. Реєстрація на сайті казино дозволить провести комфортний, цікавий і продуктивний відпочинок...

Премія Панаса Мирного 2019

Сьогодні, 28 січня 2019 року Полтавська обласна рада оголосила про початок прийому конкурсних матеріалів на здобуття премії імені Панаса Мирного, повідомляє «Рoltavski». Полтавський літературно-меморіальний музей...
.,.,.,.