Багато із сучасних жителів Хорола навіть не здогадується, що в їхньому роду є єврейська кров. Адже місто ця нація населяла здавна, а бували часи, коли вони складали чверть всього населення. Тут вони закохувалися, будували успішний бізнес та відкривали школи, але не завжди все було солодко. В роки Другої світової війни хорольські землі окропилися кров’ю єврейських чоловіків та жінок. Більш детально про історію евреїв Хорола у нашому матеріалі на сайті poltavski.info.
Заснування єврейської громади
Ймовірно, євреї вперше оселилися в Хоролі на початку XVII століття, але в 1648 році під час повстання Хмельницького місцеву єврейську громаду, очевидно, було знищено.
Євреї знову оселилися в Хоролі на початку XIX ст. Згідно з архівними даними, у 1800 році в містечку проживало 44 селяни-євреї. Ревізія 1847 року показала, що в області існувало «Хорольське єврейське товариство», яке налічувало 78 осіб.
За переписом 1897 року в області проживало понад 173 тис. жителів. Серед них було близько чотирьох тисяч євреїв, у тому числі 2056 євреїв Хорола (25% від загальної кількості населення).
У 1910 році в Хоролі було 4 єврейських училища, одне приватне чоловіче, два приватних жіночих і одне зміщене.
У місті діяли дві синагоги. Ці споруди не збереглися. Євреї Хоролу становили типову спільноту Хабад-хасидів, яку описав хоролчанин Б. Дінур. Дід Дінура, Авраам Медієвський, був рабином Хоролу в другій половині ХІХ ст.
Під час процесу Бейліса 813 рабинів Російської імперії підписали декларацію про неможливість будь-якого використання крові в єврейських ритуалах. У цьому списку згадуються три хорольські рабини: Шмуль Лейбов Гураріє, Корклінський та Мойсей Абрамович Мадієвський.
У жовтні 1905 р. стався погром. Захар Рогачевський володів вітряком у Хоролі, успадкував його від батька. Давид Аксельрод був аптекарем у Хоролі; пізніше він володів аптекою.
Основну частину населення становили євреї. В основному жителі Хорола були ремісниками та хліборобами. Усі кравці та шевці в Хоролі були євреями. Також євреї мали невеликі крамниці, де продавали продукти харчування, одяг та взуття тощо.
Єврейський чоловічий коледж заснував Пінхус Уліцький, вчителями («меламеди») були Симон Левін і Арон Аухляйптер. Єврейський жіночий колегіум заснувала Фейга Паволоцька, вона також була викладачем.
Після революції
У 1919 році черговий погром був організований солдатами генерала Денікіна.
Бандити грабували, ґвалтували, били і вбивали євреїв навколо Хоролу, але ніхто з них не приходив до містечка. Був бойовий загін, до якого входили євреї та молодь інших національностей, і вони не пустили жодного бандита в місто.
У 1926 році єврейське населення становило 2089 осіб (19,7%), але в 1939 році впало до 701 особи (6,4% від загальної кількості населення).
Акушерками були Монт Розалія Яківна, Голдінова (Хотимська) Шейна Зельманівна. Аптеками володів Шмуль Мойсейович Левін. Нісон Фрідман був власником приватної бібліотеки, де можна було взяти книгу напрокат. Фотографами в Хоролі були Хацкель Берков Євсєєв і Малка Лейбовна-Іцковна Шухет. Липа Малкін володів єдиним готелем у місті. Йосип Шапсович Епштейн був лікарем. Сара Янкелевна і Естер Янкелевна Мон були акушерками.
Друкарні мали Шмерк Лейзерович Затуренський, Шеля Давидівна Хайкіна, Авраам-Іцко Ізраїлевич Цонаровський. Страхувальниками були Давид Гершкович Хотинський і Мотель Веніамінович Брагінський.
Страшна трагедія – голокост
13 вересня 1941 року Хорол був окупований. Наприкінці жовтня 1941 року нацистський комендант наказав усім євреям протягом двох днів зібрати цінні речі, теплий одяг і продукти і зібратися на базарній площі для евакуації до Лубен. 460 жителів вийшли на площу і були розстріляні другим відділенням 45-го запасного батальйону міліції в яру за містом. 15 травня 1942 року зондеркоманда загону «Плат» розстріляла близько 50 єврейських ремісників і близько 450 єврейських полонених, які були відібрані з військовополонених.
Усіх дітей відвели вбік і отруїли, намазавши під ніс невідомою речовиною. У концтаборах відбувалося знищення євреїв. За межами Хорола діяв сумнозвісний концтабір, який називався «Хорольська яма» (Гулаг №160). Там загинуло близько 90 тисяч військовополонених і мирних жителів, у тому числі євреїв. Найгірше окупанти поводилися з євреями. Усіх, хто був схожий на єврея, облили фарбою, намалювали на спині зірку, облили обличчя кислотою, а голови смолою. Їх замучили до смерті.
Побудований на території колишнього цегельного заводу, хорольський табір мав лише один барак; воно було напівзгнилим і спиралося на стовпи, що нахилялися набік. Це був єдиний притулок від осінніх дощів і гроз. З шістдесяти тисяч ув’язнених вдалося забитися туди лише небагатьом. Решта не мали казарм. У казармі люди стояли щільно притиснуті один до одного. Вони задихалися від смороду й випарів і були мокрі від поту.
Багато місцевих жителів хотіли допомогти євреєм, щоб ті уникнули розстрілів. Але окупаційною владою було вжито ряд превентивних заходів. Основним з них було звернення до місцевого населення, що за будь-яку допомогу єврею поплатиться уся сім’я, на них чекатиме та ж сама участь. За сповіщення про сховки євреїв або підозрілих людей обіцяли винагороду.
Історичні джерела свідчать, що деякі місцеві високопосадовці приходили до Хорольського табору і за гроші намагалися домогтися волі для своїх односельців та знайомих, а іноді зовсім незнайомих людей. Нині важко підрахувати загальну кількість загиблих, але це число вражаюче. Всього у Полтавській області було вбито та закатовано близько 13 тис. євреїв.
У таборі була група військовополонених жінок. До весни 1942 року з них вижило лише семеро чи вісім. Влітку 1942 року їх усіх розстріляли за переховування єврейської жінки.
19 вересня 1943 року село було визволене Червоною Армією. Меморіал жертв Голокосту відремонтували у 2018 році.
Після Другої світової війни
Після війни до міста повернулися єврейські родини Славутських, Юровських, Сендерових, Капільсонів, Вітканів, Глушковських та ін. Проте через антисемітизм життя громади не пожвавилося.
Меморіал на братській могилі жертв Голокосту встановили лише у 1980-х роках. У 1990-х роках близько 20 осіб виїхали до Ізраїлю та Німеччини. У 2016 році тут проживало близько десяти євреїв.
Єврейський цвинтар був заснований у ХІХ столітті і знаходився на південній околиці міста, і має назву «Зяр’є». Цвинтар під хатами і городами.
Після Другої світової війни всі надгробки були вивезені, тому залишився лише один загальний надгробок. Місцезнаходження будь-яких видалених надгробків невідоме. Єврейська частина загального кладовища знаходиться на західній околиці міста по вулиці Леніна (нині Небесної сотні).
Відомі хорольські євреї
Ар’є Дворецький Народився в 1916 році в Хоролі, але більшу частину життя прожив в Ізраїлі, там і помер. Відомий як ізраїльський математик українського походження, лауреат Премії Ізраїлю з математики 1973 року. Він найбільш відомий своєю роботою в галузі функціонального аналізу, статистики та ймовірності.
Бен-Ціон Дінур народився в Хоролі, згодом переїхав до Ізраїлю. Відомий як сіоністський громадський діяч, педагог, історик та ізраїльський політик. Залишив спогади про Хорол та декілька містечок Полтавщини.