Микола Яковченко — одна з тих яскравих зірок, які з’являються нечасто, але назавжди залишають свій слід у серцях людей. Цей видатний артист народився на Полтавщині. Він не лише завоював любов глядачів у театрі, а й підкорив кінематограф. Вже з перших кроків у мистецтві стало зрозуміло, що цей актор має унікальну здатність робити будь-яку роль живою, а його гумор — не просто смішний, а є справжнім відображенням людської душі. Далі на poltavski.
Шлях цього артиста не був легким. Він пройшов від сільських сцен до столичних театрів. У його творчому доробку майже не було головних ролей, проте саме його дивовижна гра часто затьмарювала навіть центральних персонажів. Недарма Миколу Яковченка називають «найсмішнішим актором в історії українського театру та кіно», а ще про нього говорять — «найнародніший серед заслужених і найзаслуженіший серед народних».
Дитинство і юність Миколи Яковченка
Микола Яковченко народився 3 травня 1900 року в місті Прилуки Полтавської губернії Російської імперії у міщанській родині. Батько майбутньої зірки торгував рибою, а мати була домогосподаркою. У родині, крім Миколи, було ще четверо дітей. Найбільше майбутній артист обожнював свою бабусю — Теклю Корніївну. Вона часто називала непосидючого онука «ґицалом», проте щиро його любила і завжди зігрівала своїм теплом.
У 12 років Микола Яковченко вступив до вищого початкового училища міста Прилуки, проте був галасливим і неуважним учнем. Через це особливих успіхів у навчанні він не досяг і не зміг вступити до Першої чоловічої класичної гімназії.
Закінчення курсу вищого початкового училища в ті часи прирівнювалося до чотирикласної гімназійної освіти. Через це артист часто жартував про свою освіту, кажучи, що в нього «чотири класи й коридор». Під «коридором» він мав на увазі міську єврейську гімназію, до якої вступив у 1916 році. Проте й цей заклад не надихнув його на навчання. Він охоче вивчав іноземні мови, але єдину відмінну оцінку мав лише з Закону Божого.
З юних років Яковченко був закоханий у театральне мистецтво, хоча його захоплення не знаходило розуміння в патріархальній родині. Сам він навіть участь у церковному хорі сприймав як маленький вихід на сцену. У 18 років Микола вперше взяв участь у театральній постановці. На його талант звернула увагу колишня акторка трупи Миколи Садовського — Євгенія Базилевська, яка заснувала в Прилуках аматорський театр. З цього театру Микола Федорович перейшов до постійної трупи Филипа Хмари, яка в 1919 році була перетворена з російської на українську.
Любов до театру та лихі часи
Микола Яковченко ще після перших оплесків глядачів у Прилуках зрозумів, що хоче присвятити своє життя акторському ремеслу. Однак на дворі були лихі 1920-ті роки. Деякий час Микола Федорович грав у театрах Лубен, Черкас, Чернігова, Харкова, Дніпра та Сімферополя. З 1927 року Яковченко став актором Київського академічного українського театру імені Франка, куди його запросив головний режисер Гнат Юра, запропонувавши роль у виставі «Сон літньої ночі».
У складі трупи театру Микола Яковченко виступав у Дніпрі, Луганську, Миколаєві та інших містах. У 1931 році актора запросили до Харківського театру Революції.
Єдина любов Миколи Яковченка
Під час гастролей Микола Яковченко познайомився з молодою красунею Тетяною Євсеєнко. Дівчина була на 10 років молодша за актора і, як казали, мала багато шанувальників. Проте вона відкидала всі залицяння, зокрема й від такого відомого артиста, як Віктор Добровольський. У 1931 році пара офіційно одружилася, а вже через рік у сім’ї народилася донька Ірина. Тоді подружжя остаточно переїхало до Харкова, де Микола Федорович увійшов до трупи Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка.
У 1937 році в сім’ї народилася друга донька — Юнона. Попри труднощі, родина була щаслива. Тоді вони навіть не мали власного житла, тому змушені були жити в готелях і орендованих квартирах. Однак щастя не тривало довго. У 1939 році Миколу Яковченка призвали до армії, і він став учасником Радянсько-фінської війни.
У 1943 році Микола Яковченко отримав звання заслуженого артиста, а у 1944 році разом із родиною повернувся до Києва, де їм надали дві кімнати в комунальній квартирі. Подружжя, яке пережило війну, сподівалося на довге та щасливе спільне життя, але в родину прийшло горе.
У 1946 році у Тетяни Яковченко діагностували саркому. Хвороба виявилася невиліковною. Після смерті дружини Микола Федорович залишився з малолітніми дочками на руках. На той момент старшій Ірині було 14 років, а молодшій Юноні — лише 9.
Пристрасть Яковченка до алкоголю
Після смерті дружини Микола Яковченко більше не одружувався. Відомий артист почав сильно пити. Його часто можна було побачити в ресторані «Театральний», де він влаштовував під гітару імпровізовані концерти, збираючи аншлаги з випадкових перехожих. Артист неодноразово обіцяв колегам відмовитися від вживання спиртного, але дотримати обіцянку так і не зміг. Колега актора, Марина Герасименко, розповідала пізніше в інтерв’ю, що родина Яковченка тоді жила надголодь. Молодшу дочку артиста забрала до себе директорка школи, в якій навчалася дівчинка. Вона навіть планувала її прийняти за дочку. Але Юнона завжди прагнула до батька, якого безмежно любила.
Одного разу дівчинка прийшла додому і побачила батька, який спав на голому матраці, накрившись пальтом. Опалення в той час було пічним, але вся піч була покрита тріщинами. Дівчинка десь знайшла глину і все замазала. Потім вона ще багато років тягнула родину, доглядаючи за батьком і хворою старшою сестрою.
Обидві дочки Миколи Яковченка пішли слідами батька, тільки їхнє життя виявилося занадто коротким. Старша, Ірина Яковченко, померла у віці 37 років від онкології. На той момент вона була всього на рік старша за померлу матір. У 1980 році з життя пішла й молодша дочка артиста, Юнона. На момент смерті їй було 43 роки. Причиною її смерті також стала онкологія.
Робота Миколи Яковченка в кіно та справжня всенародна слава
З часом біль артиста від смерті дружини притупився, і він повернувся до нормального життя. Микола Федорович почав багато працювати й приділяти більше уваги дітям, лише зрідка вживаючи алкоголь. Черговим ударом для артиста стало звільнення з театру. Новий директор прибрав його та деяких інших акторів зі складу трупи, проте пообіцяв, що запрошуватиме їх на окремі постановки. Залишившись без засобів до існування, Яковченко, несподівано для себе, вирушив не до чергового театру, а на знімальний майданчик.
Справжня всенародна любов прийшла до актора після виходу на екрани фільму «Максим Перепелиця», який знімали на його рідній Полтавщині. Миколу Федоровича впізнавали на вулицях та постійно запрошували в нові кінопроєкти. Кажуть, що режисери обожнювали його обличчя й навіть забороняли гримувати актора.
Микола Яковченко почав активно зніматися, і кожна його поява на екрані була справжнім святом. Хто ж не пам’ятає такі культові фільми, як «За двома зайцями», «Веселі Жабокричі», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Варчина земля», «Та сама ніч», «Вій», «Лиха доля», «Королева бензоколонки», «Стежки-доріжки» та багато інших?!
Там, де був залучений Микола Яковченко, завжди були сміх і успіх. Він був людиною й актором, при згадці про якого завжди з’являються усмішки й позитивні емоції. Його цитати з ролей розійшлися на крилаті вирази й досі залишаються актуальними. Таким же неймовірним талантом володів ще один полтавець — Юрій Тимошенко.
Комік, який завжди мріяв зіграти драматичну роль
Микола Яковченко був коміком. Одна лише його поява на сцені викликала небувалий ажіотаж і бурю емоцій. Сам він жартував, що колеги йому заздрять, адже вони можуть цілий вечір грати головні ролі, мучитися та пітніти, але не мати такого успіху, а йому достатньо просто вийти на сцену, як усі навколо починають кричати: «Браво!»
Подейкують, що Микола Яковченко нерідко перед виходом на сцену бив себе по обличчю та повторював: «Годувальниця моя» При цьому він завжди мріяв зіграти драматичну роль. У 1968 році голос артиста зазвучав на радіо в гумористичній програмі «Від суботи до суботи». У 1970 році Миколі Федоровичу було надано звання народного артиста УРСР.
У його творчому доробку була лише одна драматична роль — у фільмі «Дід лівого крайнього». У цій картині він зіграв разом зі своєю молодшою дочкою Юноною. Кажуть, увесь вільний час актор витрачав на спілкування з рідними та улюбленою таксою, на ім’я Фан-Фан.
Останні роки життя відомого актора
На схилі літ Микола Яковченко знову почав випивати. Як розповідала народна артистка України Таїсія Литвиненко, актор пив постійно й усе, але оскільки горілка була дорогою, він купував плодово-ягідне вино. Найкращим другом артиста був пес Фан-Фан. Разом із ним Микола Федорович нерідко влаштовував справжні вистави на вулицях Києва.
До 100-річчя з дня народження Яковченка в Києві, навпроти театру Івана Франка, встановили пам’ятник артисту. На ньому він сидить на лавці, а біля його ніг лежить улюблена собака.
Актор помер 11 вересня 1974 року. Микола Федорович раптово відчув сильне нездужання. Лікарі, які приїхали, діагностували у нього напад апендициту. Яковченка поклали в карету швидкої допомоги та деякий час возили Києвом у пошуках вільного місця в медичному закладі. Коли артиста нарешті госпіталізували, в нього почалося сильне запалення. Під час операції актор помер.
Навіть в останні миті життя він залишався самим собою. Кажуть, перед відходом він сказав: «Клоун йде на манеж». Відомого українського актора, який прославився на весь Радянський Союз, поховали на Байковому кладовищі в Києві.