Цю славнозвісну людину називали “чарівником української пісні” та “батьком національної музики”. Микола Лисенко був композитором, піаністом, музикознавцем. Сформував та розвинув майже всі присутні зараз в українській музиці жанри. Невтомно вивчав та розповсюджував фольклор. Вважав народну творчість потужним і невичерпним джерелом натхнення. Далі на poltavski.
“Хлопчик-олівчик”
Майбутній музичний геній народився на Полтавщині, у селі Гриньки. Сталося це у 1842 році. Микола Віталійович Лисенко — зі старовинного козацького роду. Його батько був полковником Орденського кірасирського полку. Мати Миколи займалася його вихованням навчала французької мови, танців та галантних манер.
Цікаво, що маленький Миколай зустрівся з відомим поетом Афанасієм Фетом, який на той час служив в одному полку разом із Лисенком-старшим. Фет навчав грамоти Миколу та змушував його писати букви олівцем. Однак цей інструмент для лінгвістичних вправ то губився, то ламався. І Микола часто чіплявся до офіцерів полку з проханням дати йому олівець. Тому вони жартома називали його “хлопчик-олівчик”.
З раннього дитинства Микола полюбив вірші Шевченка та народну творчість. Душевні пісні він часто чув від бабусі та діда. Самобутнє мистецтво Полтавщини стало ґрунтом, на якому ріс та плодив талант Лисенка. Не лише наспіви рідних старих людей, а й фольклорні танці односельців, обрядові ігри, виступи бродячих артистів — це було згодом використано у творчості та музикознавчій роботі.
Бетховен для вищого товариства
У 1855 році бувши учнем Харківської гімназії, він старанно займався музикою і незабаром став дуже популярним піаністом. Представників вищого товариства не бентежив юний вік Миколи: його запрошували на святкові танцювальні вечори та костюмовані бали, де він виконував твори Бетховена, Моцарта, Шопена.
Подорослішавши, Микола захоплено колекціонував та опрацьовував народні пісні, виконував їх разом із хором Київського університету, акторував у молодіжних спектаклях. Крім того, талановитий юнак не забував і про всесвітньо відомі шедеври — вивчав опери Глінки, знайомився з музикою Вагнера.
Після отримання диплома Київського університету, Лисенко вступив до Лейпцизької консерваторії. Цей заклад був одним із найкращих у Європі, проте саме там Микола зрозумів, що його покликання — це створювати та розвивати українську музику, а не лише виконувати твори іноземних класиків.
Упродовж 1867 року Микола зберіг та опрацював 40 народних пісень. Записав їх за допомогою нотних знаків. Тоді ж він видав 2 збірки фольклорних творів і почав роботу над грандіозним циклом “Музика до Кобзаря”, у який пізніше ввійшло понад 80 вокально-інструментальних творів різних жанрів.
Опери для дорослих та дітей
Завершивши навчання в консерваторії, Микола повернувся до Києва. І відразу ж цілком поринув у культурне життя великого міста. Керував хором із 50 співаків, написав опери “Чорноморці” та “Різдвяна ніч”, які пізніше стали взірцем українського національного оперного мистецтва. У цей період він створив кілька фортепіанних творів і зробив симфонічні варіанти фольклорних мелодій.
Влітку 1873 року разом з етнографом Олександром Русовим композитор знову вирушив до Європи, щоб вивчати й запам’ятовувати слов’янські мелодії, танці. Відвідав Хорватію та Сербію. А повернувшись із цього культурологічного турне, склав кілька фортепіанних мініатюр та п’єс, рапсодію на українські теми, працював над книгою “Збірки українських народних пісень” та підготував до друку збірку дитячих пісень та ігор.
У 1880 році почав писати оперу “Тарас Бульба”. На думку критиків, це найзначніший твір Лисенка. Музика зображує сильні та самобутні національні характери, колоритні побутові картини, поетичні образи природи. Опера рясніє незабутніми, виразними мелодіями, пройнятими духом українського фольклору.
Музично-драматичну інтерпретацію однойменної повісті Гоголя композитор створював 10 років. Втім, за той час він встиг ще багато зробити. Плодами творчості стали лірико-містична опера “Потопельниця” за повістю Гоголя, кантати на вірші Шевченка, опера “Наталка Полтавка”, музика до феєрії “Чарівний сон”.
Можливо, діти особливо вдячні Миколі Лисенку, адже він спеціально для маленьких слухачів сформував новий жанр української музики — дитяча опера. У 1888-1893 роках Лисенко створив добре відомі тепер музично-театральні композиції за мотивами народних казок: “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і весна, або Снігова краля”.
“Хорові подорожі” та “Молитва за Україну”
У 1892 році Микола Лисенко організовував хорові групи. Він зібрав різноманітну творчу публіку. У його вокальних колективах — студенти та селяни, чоловіки та жінки. Композитор влаштував 4 гастрольні тури Україною. Під час хорових подорожей голосисті артисти-аматори виконували фольклорні пісні та вокальні твори, написані Миколою на вірші Шевченка.
А одного разу композитору на ювілей подарували велику суму грошей. Причому друзі побажали, щоб він купив собі заміський будинок. Проте Лисенко використав ці гроші для заснування музично-драматичної школи, яка була відкрита в 1904 році. А сам залишився без дачі.
Натомість уперше в Україні облаштували класи, де вивчали українську драму та освоювали народні струнні інструменти, а також проникали в глибини теорії музики. Можна сміливо сказати, що Лисенко заклав фундамент. музичної освіти в Україні.
Крім того, Лисенко писав духовну музику. Наприкінці ХІХ століття з’явилася “Херувимська пісня” — композиція для чотириголосного хору. У 1910 році написано вокальну поему “Давидів псалом”, де вірші Шевченка гармонійно поєдналися з музикою. У 1885 році вперше прозвучала “Молитва за Україну” — урочистий гімн, відомий також під назвою “Боже великий, єдиний, нам Україну збережи”. У деяких православних спільнотах “Молитву за Україну” співали після церковної служби.
“У звуках пам’ять відгукнеться”
У листопаді 1912 року Микола Лисенко помер від серцевого нападу. Відспівували його у Володимирському соборі. Причому прощальні пісні виконував хор, у якому було 1200 людей. Згідно з давньою козачою традицією, труну накрили так званою китайкою — червоним сукном. На похороні композитора зібралися його колеги зі Львова, Харкова, Одеси, Варшави, Полтави.
Популяризатора української культури не забули. Ім’я Миколи Лисенка мають вулиці в Києві, Львові та інших містах України. А також деякі навчальні заклади: Львівська національна музична академія, Харківський державний академічний театр опери та балету, Полтавський коледж мистецтв.
У 1965 році неподалік Національної опери України, на Театральному майдані в Києві, встановили пам’ятник “чарівнику української пісні”. Пам’ятник є й на батьківщині музиканта — у селі Гриньки.
У 1986 році режисер Тимофій Левчуком зняв історико-біографічний фільм “У звуках пам’ять відгукнеться” про життя Миколи Віталійовича Лисенка. У київській квартирі музикознавця, що розташовується за адресою вулиця Саксаганського, 95, відкрили музей. У 2002 році випустили ювілейну монету 2 гривні. На одному боці цього нумізматичного сувеніра вигравіювали ноти композиції “Молитва за Україну”.
