Видатний хірург Микола Скліфосовський назавжди залишив слід в історії медицини завдяки своїм реформам: нові підходи до знеболення пацієнтів та оперативних втручань, впровадження правил асептики й антисептики, відкриття першого рентген – кабінету… Його гнучкий розум та професіоналізм були безмежними та виходили далеко за межі хірургії заради єдиної мети – людського життя. Далі на poltavski.
В середині 19 століття, коли у світі одна війна переходила в іншу, Микола Скліфосовський працював військово-польовим хірургом, рятуючи життя солдатів. Загалом на його рахунку понад 10 тисяч врятованих життів. Окрім цього – займався наукою, був консультантом Червоного Хреста, організовував перші хірургічні з’їзди. Та попри зіркову кар’єру, Скліфосовський зазнав безліч особистих втрат, досить жахливих і трагічних. Останні свої дні доживав у Полтаві, де прославився не лише як лікар, а і як громадський діяч.
З дитинства мріяв про медицину
Микола Васильович Скліфосовський народився 6 квітня 1836 року на хуторі Карантин Тираспольського повіту, який на той час входив до складу Херсонської губернії Російської імперії (у 21 столітті ця територія належить Молдові). Родина майбутнього хірурга жила дуже бідно: у батьків було аж 12 дітей. Вірогідно через скрутне фінансове становище Миколу віддали до Одеського будинку сиріт. Невдовзі стало відомо, що батько помер.
Микола Скліфосовський з ранніх років мріяв стати лікарем, і ця мрія лише міцніла з роками. Саме тому, закінчивши навчання в Одеській гімназії з відзнакою (за гарні оцінки був нагороджений срібною медаллю), юнак без проблем вступив до Московського університету, вивчати медицину. Навчався Скліфосовський безкоштовно – оплата була з одеського бюджету, що мало забезпечити повернення молодого фахівця “на периферію”. Власне, так воно і сталось – свій перший практичний досвід хірург отримав в Одесі, працюючи у міській лікарні.
Та який із нього хірург?
Під час навчання в університеті Скліфосовський не на жарт захопився хірургією: він вважав, що професія ця складна, але водночас творча і захоплива. Та сприйняття хірургії в книжках і реальності часто відрізняється, особливо коли ти живеш у 19 столітті, де пацієнтам не проводять знеболення. Під час своєї першої операції з видалення апендикса, де молодий студент Скліфосовський повинен був асистувати досвідченому хірургу, він втратив свідомість. Прийшовши до тями, розгублений юнак почув, як професор, присутній на операції прошепотів колезі щось типу: “Та який із нього хірург? Ні, діла не буде, хоча студент талановитий…”.
Такий “діагноз” обурив Миколу – того дня він вирішив, що стане хірургом за будь-яку ціну. І таки став. Ще й колег своїх переплюнув.
Період професійного становлення
Після закінчення медичного університету, Микола Скліфосовський пройшов довгий шлях від рядового хірурга-ординатора до завідувача хірургічного відділення. Окрім лікарської діяльності займався наукою: успішно виконав та захистив дисертаційну роботу. Далі талановитий хірург вирушив на стажування за кордон – переймати досвід у колег. За 2 роки Скліфосовський побував у найкращих клініках Німеччини, Франції та Великої Британії. Під час своїх подорожей взяв участь в Австро-Прусській війні – оперував поранених солдатів.
Повернувшись до України, отримав пропозицію працювати в Києві, у медичному університеті. Скліфосовський одразу погодився, хоча це викликало невдоволення в одеських колег – його вмовляли, навіть підняли заробітну плату, та це не допомогло.
Та в Києві хірург працював не довго: молодий професор і завідувач кафедри Скліфосовський не міг всидіти на одному місці – знов поїхав на війну рятувати життя.
Особисте життя, як одна суцільна чорна смуга
Особисте життя Миколи Скліфосовського було дуже складним і трагічним. Перша дружина Ліза померла молодою – у 24 роки вона захворіла на тиф, і вилікувати її не вдалось.
Залишившись наодинці з маленькими дітьми, чоловік почав впадати в депресію – він корив себе за смерть дружини, не знав, що робити далі. На той час у їхньому домі працювала гувернантка Софія, яка допомагала з дітьми та по господарству. Через деякий час між Миколою та Софією виникли сильні почуття, тож жінка стала його другою й останньою дружиною. Загалом у Скліфосовського було 9 дітей, 5 з яких народила Софія. Та найгірше те, що цю родину постійно переслідували смерть і втрати: до старості дожила лише одна донька Ольга, а інші загинули в різному віці.
Двоє синів загинули на війні, один покінчив життя самогубством, інший помер від туберкульозу, одна донька втопилась у річці, інші діти не дожили до підліткового віку…І навіть після смерті Скліфосовського, страшна біда спіткала його дружину Софію і доньку Тамару, які мешкали на Полтавщині. Вони потрапили під репресії. До їхнього маєтку під Полтавою увірвалися озброєні люди: Тамару зґвалтували й повісили у дворі, а Софію зарубали лопатами. І все це при тому, що у Софії був лист, підписаний Леніним, що родина видатного хірурга є недоторканною, і під репресії не підпадає. Ось так, навіть після смерті Скліфосовського, чорна смуга переслідувала його сім’ю.
Внесок Миколи Скліфосовського у розвиток медицини
Скліфосовського справедливо називають генієм і реформатором медицини. Він був першим, хто запровадив обов’язкову стерилізацію медичного інструментарію, носіння лікарями такого звичного для нас білого халата та дезінфекцію рук медиків перед оперативним втручанням. Зараз це звучить дивно, але тоді всього цього не робили, і багато пацієнтів гинули від сепсису.
Скліфосовський також зробив прорив у анестезіології – він став першим лікарем у світі, хто почав використовувати розчин кокаїну для місцевого знеболення. Самостійно виготовив апарат для підтримки наркозу. Виконував успішно найрізноманітніші операції – від стоматологічних до гінекологічних, всюди шукав свої власні підходи. Микола Васильович сприяв відкриттю першого у Російській імперії рентген-кабінету та розробив новий метод зрощення кісток, що стало вагомим внеском у розвиток травматології.
Скліфосовський першим почав наполягати на обміні досвідом між лікарями: він організовував з’їзди та конгреси, створив 2 медичних журнали, в яких можна було публікувати новини медицини та цікаві клінічні випадки.
“Полтавська Швейцарія”
Друга дружина Скліфосовського Софія мала маєток у селі Яківці, що під Полтавою. Це місце Микола Васильович любив понад усе – кожного літа він приїздив туди пожити. На той час Скліфосовський працював у Петербурзі, та душа його тягнулась до Полтавщини – тут він носив вишиванку, розмовляв українською мовою та щоденно купався у Ворсклі. Петербурзькі колеги, довідавшись про такі подробиці з життя хірурга прозвали йог “хохляцькою душею”.
Відпустка, звісно ж, не проходила без роботи – до маєтку приходили селяни, які потребували лікування. Також Скліфосовський надавав консультації в міській лікарні Полтави.
Найбільшою віддушиною для талановитого лікаря стало садівництво – він самостійно любив садити дерева та доглядати за ними, вивчав хмелезнавство – тож виростив перший хміль у Полтаві. Полтавський сад Скліфосовського здобув перемогу на міжнародній виставці садівництва, яка проходила у Петербурзі. Тоді сад хірурга назвали “Полтавською Швейцарією”.
Роль у житті Полтавщини
У 1900 році, після смерті одного із синів, Микола Васильович остаточно переїхав жити до Полтавщини, де і провів свої останні роки.
Скліфосовський був не лише гарним лікарем, а й громадським діячем. У Яківцях Микола Васильович за власні кошти побудував школу, у Миргороді – сприяв встановленню пам’ятника Миколі Васильовичу Гоголю. У Полтаві побудував шпиталь для учасників бойових дій. Жителів Яківців завжди оглядав безкоштовно.
Помер від інсульту у віці 68 років.
У 21 столітті на честь Миколи Скліфосовського у Полтаві названо обласну лікарню, на території якої встановлено пам’ятний знак.
