“Голос Бога” на фестивалях у Диканьці: мистецтво дзвонарів

Наприкінці вересня 2010 року на Полтавщині відбувся перший фестиваль “Диканські передзвони”. Щоби продемонструвати свою майстерність, зібралися найкращі церковні дзвонарі Полтавської області та інших регіонів. Вони створювали дивовижну, різноманітну музику: ніжну і сумну, енергійну та величну. Здавалося, у чудових гармонійних мелодіях чути голос самого Бога, який здавна мовить без слів, але за допомогою дзвонових переливів. Далі на poltavski.

Фото із сайту religion.in.ua

10 дзвонів в одному оркестрі

Милозвучне свято тривало два дні. Спочатку дійство шуміло у Свято-Троїцькій церкві, яка стоїть у селі Великі Будища Диканського району. Потім — у Свято-Миколаївському храмі Диканьки, він був збудований за наказом поміщика Кочубея у XVIII столітті. Як свідчить легенда, на старому пні, що стирчав на узліссі, раптом виник образ святого Миколаю, і тоді на цьому місці звели згаданий храм.

Незадовго до початку першого фестивалю “Диканські передзвони” у Свято-Миколаївському храмі урочисто освятили новий величезний дзвін, вага якого 1140 кілограмів. Цей колосальний музичний інструмент став десятим у дзвінковому оркестрі церкви. Втім, він не був найбільшим, адже один із дзвонів храму важить майже 5 тонн.

На освяченому напередодні фестивалю дзвоні вигравіювали зображення святого Миколая, мучениці Тетяни, Марії Магдалини та Богородиці. Після обряду освячення всім охочим дозволили доторкнутися до гулкого металу, а потім дзвін підняли на вежу, його мелодії стали окрасою фестивалю.

Організатори заходу не запрошували журі, не влаштовували офіційного конкурсу. Але кожен із гостей, звичайно, оцінював для себе мистецтво дзвонарів-віртуозів. Майстри користувалися складною мотузковою системою, за допомогою якої створювали таємничі та ніби чарівні звукові композиції. Пісня дзвонів летіла над давньою землею Полтавщини, даруючи благодать та надію.

Діти виступали не гірше за дорослих

Фестиваль влаштовували щороку. Там виступали не лише дорослі дзвонарі, а й новачки — діти та підлітки. При деяких храмах є школи дзвонарського мистецтва. Зведений дитячий ансамбль викликав не менше оплесків та захоплення, ніж досвідчені майстри. Одна з дівчаток, яка виступала на фестивалі, регулярно брала участь у церковних службах Свято-Троїцького храму: дзвонила під час вінчання та інших обрядів.

На фестивалях “Диканські передзвони” виступали ансамбль “Молоко та мед”, дзвонарі зі Свято-Миколаївської церкви, Києво-Печерської Лаври, Свято-Троїцького храму, Хрестовоздвиженського монастиря. Крім того, співали хористи з різних релігійних громад.

Відомий музикант та композитор Володимир Петровський запрошував відвідувачів фестивалю до районного будинку культури, де читав лекції про значення церковного дзвону в православ’ї. Саме він запропонував організаторам розширити рамки фестивалю: влаштувати майстер-класи та навчати відвідувачів дзвонового музикування.

Крім того, Володимир Петровський неодноразово ставав головним диригентом на фестивалях “Диканські передзвони”. Він допомагав різним музичним колективам створювати злагоджене звучання.

Віряни грають краще

Історики розповідали, що впродовж століть, коли розвивалося мистецтво церковного художнього дзвону, майстри не створювали школи для широкої публіки. Навички передавалися “з рук до рук”, індивідуально, обраним людям.

Кожному з нових учнів не тільки наказували освоювати канони, а й дозволяли самовиражатися. І це стало однією з традицій у мистецькій культурі церковного православного дзвону: повною мірою розкривати власний темперамент, характер та харизму.

До того ж манера гри нерідко обумовлюється технічними особливостями інструментів. Наприклад, у Свято-Миколаївському храмі Диканьки висять важкі дзвони та є дві педалі. А у Свято-Троїцькій церкві дзвони легші, але педаль усього одна.

За допомогою педалей і ніг виконавці рухають своєрідні молоточки, які створюють складні тривалі мелодії, змінюють темп та дозволяють імпровізувати. Крім того, педалі дають змогу керувати масивними дзвонами, якими неможливо маніпулювати руками.

Опанувати мистецтво художнього дзвону здатні як чоловіки, так і жінки. Не обов’язково мати духовний сан чи обіймати церковну посаду, проте бажано бути вірянином. І тоді, впевнені знавці, у мелодії з’являться яскраві, щирі емоції, разом із дзвоном співає душа.

Мелодії сталевої рейки

Фестивалі “Диканські передзвони” організовували подружжя Швеців — Микола і Тетяна. Вони народилися в Диканському районі та доклали чимало зусиль, щоб зберегти духовні цінності в рідному краї. Тетяна за активну культурно-суспільну діяльність була нагороджена орденом православної святої мучениці Катерини.

За часів радянської влади священників репресували, релігійні традиції викорінювали, а культові споруди руйнували. Найстаріші жителі Диканського району, відвідавши фестивалі, раділи, що дожили до тих років, коли важкі дзвони підіймали над храмами, а не варварськи скидали їх на землю.

Одна зі стареньких із гіркотою згадувала епізод свого дитинства: войовничі безбожники відправляли її разом із батьками розбирати руїни підірваної церкви. Храмові гучні дзвони тоді замовкли на довгі роки.

Коли в Україні разом із національною свідомістю почала оживати й духовність, багато православних церков відремонтували, почалися богослужіння. Проте з’ясувалося, що багато металевих дзвонів перетопили для промислових потреб. У перших відновлених храмах Полтавщини замість дзвонів використали відрізки залізничних рейок, порожні газові балони та інші металеві предмети.

Втішали, зцілювали, виганяли демонів

Щороку на фестивалі “Диканські передзвони” учасники виконували виразні та ефектні музикальні твори. Відомо кілька традиційних мелодій церковного дзвону. Наприклад, святкові: великодні, водосвятні, урочисті та благовіст. Ще є похоронні та молебні композиції, а також набат і передзвін. Святкові мелодії завжди народжувалися або відтворювалися за допомогою найгучніших дзвонових пристроїв та ритмічних швидких рухів. А низький тембр та повільний темп – це ознаки смутку.

Дзвін також звучить під час обрядів та ритуальних таїнств. Наприклад, він сповіщає про ранкове богослужіння, літургію або всеношну. До того ж під час деяких релігійних заходів сріблясто-кришталеві голоси дзвонів зливаються зі співом храмових хористів. А ще дзвонову музику називають іконою, що звучить, і використовують її під час колективних молитов.

Споконвіку дзвони вважали не тільки милозвучними, а й чудотворними інструментами, їх одухотворювали, навіть давали їм імена. Люди були впевнені, що чисті поліфонічні мотиви виганяють демонів, лікують тіло і просвітлюють душу. До речі, деякі сучасні лікарі використовували цілющі властивості вібрацій дзвонів і визначали їх як елемент звукової терапії.

Дзвін сигналізував, давав естетичну насолоду, психологічно готував християн до молебню, допомагав розкаятися і пробудити совість, втішав і розчулював. Звісно, усе це могли відчути відвідувачі фестивалів “Диканські передзвони”. А деякі місцеві жителі змогли “побувати” на заході, навіть не виходячи зі свого будинку. Треба було тільки ширше відчинити вікно і мелодійний дзвін, ніби вічна енергія Всесвіту, нестримним потоком вливався в оселю.

Використані джерела: