6 січня 2019 року виповнилося 82 роки талановитому полтавському поетові – самородку Василю Іллічу Тімченко. Він народився в селі Безсали Лохвицького району Полтавської області 6 січня 1937 року. Після закінчення в 1970 році Дніпропетровського медичного інституту 40 років свого життя присвятив лікуванню людей, працюючи кардіологом, розповідає “Poltavski”.
Другим покликанням Василя Тимченко стала поезія. Його віршовані твори неодноразово публікувалися в полтавських обласних газетах. А ось недавно вийшло дві збірки його віршів: «Доля» та «Моя Україна».
Тематика його поезій різнобарвна – від інтимної чистої лірики до творів патріотичного звучання, які співзвучні з настроями українців, що живуть в нинішніх нелегких економічних умовах, обумовлених до того ж ще і військовими діями не сході України.
Поет – громадянин не залишається байдужим до проблем соціальних або політичних, бачачи причетність багатьох керівників міністерств, суддів, чиновників, різних відомств до порушень законів, конституції, що викликає зараз загрозу для цілісності держави:
Встань, Тарасе, подивися,
Що сталось в Україні,
Колись були густі села,
А тепер руїни.
Людям зовсім вже погано –
Комуналку не сплатити
А казали ще недавно:
– краще буде жити.
( з вірша «Встань, Тарасе»)
У вірші «Людська петля» поет бачить, здається, всі наші проблеми, його хвилює все, йому все болить, і тут вже не до солодкої лірики:
Ви звикли все готове їсти
І Україну проїдать,
Кредити у Європи брать,
Народ у зашморзі держать.
І далі:
Корупція, як ракова пухлина проростає,
Ніщо її не зупиняє.
Поет Василь Тимченко сміливо викриває прогнилу корумповану систему – систему хабарництва, брехні і фантастичного беззаконня, ось такими рядками:
То вже не люди,
а кати,
Як мільярдери
розплодились
На тлі безправ’я
й бідноти?!
( з вірша «Судді»)
У вірші «Фантомні болі» Василь Тимченко нагадує нам усім про трагедію українського народу 1932-1933 років, а саме: голодомор – геноцид, влаштований сталінським режимом:
В День Скорботи запалим
свічки,
Згадаєм тяжкі ваші
долі,
На могилах положим
червоні квітки –
Душевні фантомнії
болі.
Як лікар – професіонал Василь Тимченко не може не помічати захоплення нашою молоддю алкоголізмом, курінням та наркоманією:
Не кури! Це до тебе
благання,
Здоров’я своє збережи,
Тож навіщо безглузде
страждання?!
Сам покайся і другим
розкажи!
Привертає увагу читача інтимна лірика поета, яка була покладена на музику відомим майстром хорового справи Григорієм Калайдою:
Іду з коханою по лузі,
Нам світить місяць золотий,
Шепчу слова своїй подрузі:
– Я буду завжди молодий.
Приспів:
Дай мені, янголе, крила,
Щоб над тим лугом летіть.
Душу мою зворушила
Мрії закохана мить.
У вірші «Мрія» поет не мислить життя без любові, як і в іншому вірші «Любов»:
Життя без любові,
Що небо без сонця,
Що вишня без цвіту,
Що птах без крила,
Життя без любові,
Що дім без віконця,
Життя без любові,
То – вічна імла.
І особливим змістом, справжнім пієтетом сповнені патріотичні вірші Василя Тимченко, зокрема «Моє село», «Земля моя», «Моя Україна».
За рідну Вітчизну,
Мою Україну,
Ми рушили дружно
В нелегкий похід,
Хай діти й онуки,
Що прийдуть на зміну,
На вільній дорозі
Продовжать наш хід!
(з вірша «Моя Україно»)
Василь Ілліч як справжній громадянин – патріот хоче жити в цивілізованій демократичній Україні, де, на його думку, людина повинна стояти на першому місці, людина з гідною роботою і зарплатою, а ще повинен мати право на безкоштовне лікування і відпочинок:
Хай ляжуть під ноги
квітучі дороги,
Поля забуяють, сади
і гаї.
Звільнившись з неволі
до кращої долі
Веди, Україно, народи
свої!
Поезія Василя Тимченко, як і його професія доктора, наповнюють життя людей чистотою і світлом, і ідейним здоров’ям. Побажаємо полтавському поетові довгих років життя і творчих успіхів.