Усі полтавці знають, що будинок Полтавського губернського земства спроєктував видатний архітектор Василь Кричевський. Але мало хто знає, що він як глибоко патріотична людина всією душею хотіла відродити українські традиції та тяглість до автентичності, під час полтавських проєктів постійно перебував під тиском проросійських колег. Як Кричевський подарував Полтаві шедевр української архітектури – в нашому матеріалі далі на poltavski.info.
Родинна любов до українського і навчання
Кричевський Василь Григорович народився 31 грудня 1872-го року. Він був найстаршим з 8 дітей міщанина з Лебедина Григорія Кричевського та його дружини Прасковії Григорівни. Дитячі роки хлопця минали серед мальовничої природи Слобожанщині та в повітовому місті Лебедині. Його батько працював повітовим земським фельдшером, часто брав хлопця до пацієнтів. Так Василь досліджував мальовничі місця понад долиною річки Псла, природу лісостепу з давніми церквами і автентичними хатами, розмальованими українськими узорами.
В родині Кричевських дотримувалися народних традицій та звичаїв. Хлопець охоче ходив колядувати і щедрувати. Спостерігав як мати або бабуся виготовляє писанки перед Великоднім. З 6 до 13 років він навчався в сільських і повітових школах, а вдома перечитав усі книжки в батькові шафі.
Ще з дитинства хлопець почав малювати, але олівця він мав нечасто, тож коли почав ходити до школи нарешті зміг втілити все на папері. Серед його малюнків були рідна хата, батьки, дід і баба, їхнє подвір’я тощо. Пізніше Василя віддали до двокласної школи в селі Велика Сироватка.
В 1885 році Василя Кричевського прийняли за іспитами, хоча він і був надто малий, до Харківського технічного залізничного училища. В ньому гарно викладали рисування, креслення, математику, фізику і технології обробки різних матеріалів. Навчання в цій школі дало Кричевському ґрунтовне знання технології обробки матеріалів і розуміння їхніх властивостей, потрібні і в архітектурі, і в прикладному мистецтві. В училищі він перемальовував та викреслював альбомні взірці фасадів, архітектурні деталі, скульптурні прикраси, намагаючись точно відтворити оригінали.
Як Кричевського помітили
Одного разу його роботи помітив місцевий лікар Михайло Томашевський, він зацікавився ними, показав знайомим службовцям міської управи. Тоді ж технік-кресляр замовив у п’ятнадцятирічного Василя креслити плани та проєкти дрібних міщанських будинків для передмістя Харкова. Пізніше міський кресляр Михайло Бабкін узяв його до себе на проживання, хлопець виконував креслення, і за кожне отримав по 20 карбованців. Тоді Бабкін підписував їх як свою роботу. Кричевський часто відвідував театри української трупи Кропивницького, Садовського та Саксаганського в Харківському літньому театрі.
З 1889 року архітектор і цивільний інженер професор архітектурного будування в Харківському технологічному інституті Сергій Загоскін звернув увагу на здібного хлопця. Архітектор взяв Кричевського до себе технічним помічником. Тут і сталося його головне творче та технічне формування.
Коли Кричевський приїжджав додому до батьків, малював акварельні краєвиди — річку Псел, її долину та лебединські архітектурні сюжети. Під час життя у Загоскіна Кричевський відвідував різні науково-популярні загальнодоступні лекції, які читали професори університетів. Після однієї з таких він почав свідомо збирати зразки української народної творчості, замальовувати орнаментації різних виробів, архітектуру і все що приваблювала його увагу. Таке колекціонування він продовжував усе своє життя.
Початок самостійної архітектурної кар’єри та сім’я
В кінці 1892 році Сергій Загоскін вирішив, що його вихованцю слід починати власну архітектурну кар’єру. Тоді він допоміг влаштуватися йому в міській управі помічником Харківського міського архітектора Альфреда Шпігеля. Крім невеличких робіт тоді Кричевський виконав лише один великий проєкт — будинок торгових рядів неподалік Університетської гірки.
У 1894 році Кричевський одружується зі своєю далекою родичкою Барбарою Марченко. В сім’ї народжується четверо дітей, двоє старших невдовзі померли. Двоє молодших – син Микола та Василь стали згодом видатними малярами. Сімейним будинком Кричевських стала будівля на Москалівці, яку збудував архітектор.
Кричевський та національна свідомість полтавців
На початку ХХ століття в українських митців виникла дискусія щодо занепаду мистецьких промислів у селі. А у 1902 році в Полтаві в приміщенні губернського земства декілька раз збиралися харківські та полтавські діячі обговорити заходи для підтримання місцевих промислів. На таких побував і Василь Кричевський.
Під час розмов у Полтаві члени земства показали проєкт фасаду нового будинку губернського земства Владимира Ніколаєва. Тоді проєкт Кричевський розкритикував через його банальність. Він почав переконувати полтавських діячів, що в Україні не приживуться такі шаблонні стилі чужі для місцевого населення, натомість потрібно звести будинок земства відповідно до духу народного мистецтва, який би пов’язав місце з народом, для якого ця громадська будівля була призначена.
Через деякий час проєкт передали Кричевському, якого підтримав голова земства Федір Лизогуб, який щиро вітав таке прагнення до українського стилю. Однак дехто з проросійських депутатів був налаштований негативно до такої ідеї, і суперечки точилися дуже довго. Проєкт обговорювало все полтавське суспільство, а на сторінках газет почали з’являтися статті. Так ідея Василя Кричевського в небувалий спосіб спричинила підвищення національної свідомості полтавської інтелігенції.
Як проєктували будинок Полтавського губернського земства
Так у 1903 році було об’явлено конкурс на проєкт будинку, який виграв Кричевський. Згодом йому довелося переїхати до Полтави. Кілька років він їздив по селах Полтавщини, вишукуючи матеріали для довершення проєкту. Під час своїх експедицій Кричевський зробив багато зарисовок та етюдів, також збирав окремі експонати для майбутньої художньої збірки і для Полтавського музею.
Протягом усього часу роботи в Полтаві архітектору доводилося вести на будівництві Земського дому постійну боротьбу з опозиційно налаштованими членами земства, особливо — із завідувачем будівництва Євгенієм Саранчовим. Той постійно намагався змінювати окремі деталі на свій смак.
Беручи від підрядників великі хабарі, Саранчов замовляв у Москві надто дорогу червону цеглу для облицювання частини фасаду. Він часто викликав перевірки із Москви, щоб давити на Кричевського і перевіряти чи по-мистецьки складено проєкт. Одного разу Саранчов наказав змінити деталі оздоблення, поки Кричевський був у від’їзді. Але робітники протестували проти такої сваволі завідувача. А в середині 1906 році той і зовсім звинуватив Кричевського перед черговою викликаною комісією, що архітектор навмисно затягує роботи, щоб отримувати більше грошей.
Тоді Кричевському урвався терпець і він заявив, що припиняє роботу над проєктом. За 2 дні він вже виїхав з Полтави до Києва, забравши із собою всі матеріали до проєкту, плани, рисунки та інше.
Однак земство звернулися до приятеля Кричевського Миколи Дмитрієва та до директора Київського історичного музею Миколи Біляшівського, щоб вони упросили ображеного автора закінчити працю. Так Василь Кричевський нарешті згодився і пробув у Полтаві ще кілька місяців, закінчуючи всі робочі рисунки, які врешті і здав земству. Але між тим Саранчов домовився з малярем Сергієм Васильківським, і закінчив внутрішнє оформлення по-своєму, без узгодження з Кричевським. Однак архітектор одразу ж після закінчення полтавських проєктів у 1906 році переїхав до Києва.