Прізвище Володимира Короленка відоме в Україні та за її межами – у свій час він був знаменитим письменником, громадським діячем та публіцистом. Не менш важливий слід Короленко залишив в історії Полтави, адже останні 20 років проживав у цьому місті. Так, на честь письменника у Полтаві названа вулиця, йому присвячена назва педагогічного університету та побудовано музей. Могила публіциста також знаходиться у Полтаві. Тож хто він такий? Чим був відомий та як здобув популярність? Далі на poltavski.
Життєвий шлях
Володимир Галактіонович Короленко народився у місті Житомир у 1853 році у родині повітового судді. Володимир мав двох братів та три сестри, одна з яких загинула в дитячому віці. Мати Володимира була полькою за походженням, тому з самого дитинства, окрім української та російської, її діти вільно володіли польською мовою. Батьки намагались дати своїм дітям найкращу освіту, виховувати високі моральні якості та розвивати творчі здібності. Саме тому Володимир переважно навчався у приватних закладах освіти: спочатку у приватному пансіоні в Житомирі, дещо пізніше у приватній гімназії у Рівному.
Під час навчання у Рівному, Володимир Галактіонович познайомився із молодим та амбітним учителем літератури – Веніаміном Авдієвим. Вчитель помітно вирізнявся серед інших педагогів своєю принциповістю, працьовитістю, благородністю та прагненням відкрити світ літератури молодим людям. Сам Короленко визнавав вплив Веніаміна Авдієва на його подальший світогляд та публікації.
Після закінчення навчання у гімназії, Короленко вступає до Петербурзького технологічного технікуму, а потім – до Петро-Розумовської земельної та лісової академії. Однак, навчання за кордоном лише накликало біди – Короленко починає брати участь у студентських актах протесту та політичних заворушеннях, у результаті чого його виключають з академії та відправляють у заслання до Сибіру.
Заслання стало поштовхом для початку письменницької діяльності, там народились перші твори, серед яких були сибірські новели. Довгих 10 років Короленко розплачувався за свою провину вигнанням, допоки не отримав милість та не зміг оселитись у Нижньому Новгороді.
Життя у Нижньому Новгороді можна сміливо назвати піком літературної кар’єри письменника, бо саме тут публікується перша книга “Нариси та розповіді”, а слідом за нею виходять розповіді та повісті, такі як “Сон Макара” та “Сліпий музикант”.
У своїх літературних творах Володимир Короленко висвітлює не лише проблеми суспільства, а й власні переживання та історії. Зокрема, Короленко описує роки вигнання, репресії, згадує дитинство та навчання в гімназії. Значну увагу Володимир Галактіонович приділяє громадським та особистим проблемам з точки зору філософського погляду.
Варто зазначити, що у Нижньому Новгороді Володимир одружився з Євдокією Івановською, яка пізніше народила йому двох дітей.
З 1890 року Короленко багато мандрував та продовжував писати. У ті часи були опубліковані новели “Мить” та “Марусина позика”.
У 1900 році Володимир Галактіонович приймає рішення переїхати у Полтави та оселитись там.
Життя в Полтаві
Відомо, що до Полтави письменник поїхав, щоб знайти спокій від світського життя та дещо усамітнитись. Полтава йому одразу сподобалась: Короленко писав, що відчув щось рідне та затишне у цьому місті, нібито знову повернувся додому. Та довго всидіти на місці письменник не міг: почав активно займатись громадською діяльністю (що надзвичайно сподобалось представникам інтелігенції міста), писав та публікував нові твори, підтримував роботу міської бібліотеки (був головою комітету) та виступав на захисті прав містян у часи репресій. Останні роки свого життя Короленко почав долучатись до політичної діяльності, намагаючись врятувати полтавців від пригнічення та навіть висловлював позицію проти комуністичного режиму. У своїй підтримці містянам він залучав усі свої зв’язки, як політичні, так і письменницькі. Володимиру Короленку було надане почесне звання голови Полтавського політичного Червоного Хреста, що зміцнило його вплив на можновладців.
Під час проживання у Полтаві, Володимир Галактіонович укріпив тісну дружбу з представниками української інтелігенції – Панасом Мирним, Гнатом Хоткевичем. Близька дружба виникла з Іваном Карпенком – Карим, який навіть приїжджав в гості до Короленка у Полтаву.
За 20 років життя у Полтаві Короленко заслужив любов та підтримку містян, тому його смерть у грудні 1921 року глибоко вразила полтавців. Діти Короленка, зокрема донька Софія, щоб увіковічити пам’ять батька, створила на місці їхнього будинку музей.
Полтавський літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка
Будівля колишньої садиби Короленків, яка надалі стала літературно-меморіальним музеєм була частково зруйнована за часів Другої світової війни. Пізніше пам’ятку було відбудовано.
У музеї зібрані особисті речі родини Короленків та деякі рукописи Володимира Галактіоновича. На території, прилеглій до музею (парк “Перемога”) знаходяться могили Володимира Короленка та його дружини, Євдокії.
