Михайло Щепкін — актор-кріпак, який народився у Росії. Однак всю творчість та свідоме життя пов’язав з Україною. Багато років жив у Полтаві, став одним з найвидатніших акторів за всю історію нашої землі. Тоді вирішилася і його доля, саме у Полтаві були зібрані необхідні кошти для викупу його з кріпацтва. Частково це був прибуток з вистав за участю актора, частково від небайдужих полтавських меценатів, які високо цінували мистецький талант артиста. Далі на poltavski.
Як Щепкін опинився в Полтаві
Михайло Щепкін народився 6 листопада 1788 року в селі Красному Обояньського повіту Курської губернії в сім’ї кріпаків. Виріс і здобув освіту в місті Суджі, це та частина Курської губернії, що межували зі Слобідської Україною. Українське мовне оточення й навчання українською мовою з дитинства формувала сприйняття майбутнього артиста.
Вже тоді його хвалив вчитель української мови. А сімейні перекази від матері, близькі до народного фольклору і просякнуті національною поетичною традицією глибоко вкоренилися в свідомість і майбутню творчість Щепкіна. Усе життя він з насолодою говорив, якщо траплялися нагода, рідною мовою, передусім із Миколою Гоголем, Осипом Бородянським, Михайлом Максимовичем і Тарасом Шевченком.
Спочатку Михайло Семенович Щепкін грав у Курському театрі. У 1814 році його дружина Олена Дмитрівна народила доньку Феклу. Через 2 роки Щепкін перейшов до Харківського театру. А з 1818 по 1821 роки служив у Полтавському театрі. У той час воєнний генерал-губернатор князь Микола Рєпнін-Волконський, батько Варвари Рєпніної, брат майбутнього декабриста Сергія Волконського, поселився у Полтаві. Тоді князь вирішив відкрити в місті публічний театр, і одним із перших запросив до нього Михайла Щепкіна. Принагідно пообіцяв, викупити його з кріпацтва.
За дорученням Рєпніна Полтавський театр очолив Іван Петрович Котляревський, а Щепкін займав роль провідного артиста, і брав активну участь у художньому керівництві трупою. Рідний брат Щепкіна Аврам описував тодішню Полтаву, в яку ніби вдихнулася нова культурна сила. Як тільки в театрі почалися вистави, Полтава оживилася, повсюди точилися розмови про артистів і спектаклі. В полтавському театрі були три головні людини: режисер Барсов і два його помічники: Щепкін і Городенський. Інші актори з радістю погодилися працювати під їхнім керівництвом.
Іван Котляревський розширив репертуар театру власними творами. У 1819 році створив для нього п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”, які за участю Щепкіна поклали міцну основу української драматургії.
Внесок Щепкіна та викуп з кріпацтва
Щепкін до Полтавського театру переніс справжню українську комічність та дух гумору. І не тільки до Полтави, мандруючи Україною трупа Щепкіна показувала українському глядачеві кращі твори світової та вітчизняної драматургії.
Діяльність Щепкіна не обмежувалися лише участю у виставах. Часто він виступав перед акторами з лекціями про режисерську та акторську майстерність. Виробив власну систему роботи над художніми образами з допомогою засобів театральної виразності, які робили персонажів максимально правдивими. Одне лише ім’я Щепкіна на афішах вистав гарантувало успіх серед глядачів і аншлаг.
Однак, коли 1819 року постало питання про звільнення Щепкіна з кріпацтва, зібраної полтавцями суми не вистачало. Тоді князь Рєпнін компенсував недостачу власними коштами, яка склала більше половини вже зібраних. І в 1821 році князь Рєпнін нарешті підписав відпускну кріпаку Щепкіну, коли тому було 33 роки. А через місяць після Полтавський театр було закрито. Справа Щепкіна закінчилася і він вирішив не залишатися в Полтаві, а переїхати разом із товаришами до Києва. За це Репнін довгий час тримав на нього образу.