Полтавський академічний обласний театр ляльок недарма називають Палацом казок. Багато полтавських дітей впевнені, що саме тут живуть чарівники, відбуваються чудеса і справджуються мрії. Існують герої неймовірних історій, тріумфує добро, виблискує радість. А дорослі жителі нашого міста з ніжністю згадують, як у дитинстві також заходили сюди. І серце завмирало, коли вони дивилися на сцену. Адже там відкривався фантастичний і водночас реалістичний світ казок. Далі на poltavski.
Палац казок. Фото із сайту wikipedia.org
Пародія на Гітлера
Першу виставу маленькі полтавці побачили 28 жовтня 1938 року. Називалася вона “Іван та воля”. Ескізи декорацій та фігури ляльок для першої вистави виготовила художниця Раїса Марголіна. Директором тогочасного театру було призначено Михайла Заславського, а художньою керівницею та режисеркою стала Зінаїда Пігулович.
У 1941 році театр підготував сатиричну програму — артисти показували пародії на Гітлера та Муссоліні. Вистави йшли щодня, акторські бригади навіть виїжджали до шпиталів та бойових армійських частин.
У мирний час гастролі тривали. Як розповідається в книзі “Полтавська область: природа, населення, господарство”, у перші повоєнні роки театр побував у 24 областях, показав 800 спектаклів та концертів.
У сезонах 1945–1955 років було створено найкращі сценічні твори. Ожили образи всесвітньо відомої п’єси Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Звучали опери Миколи Лисенка “Коза-дереза” та “Пан Коцький”. Відбулося ігрове дійство за мотивами повісті Гоголя “Травнева ніч, або Потопельниця”.
У 1961 році вперше відчинив двері стаціонарний театр, у будинку № 16 на вулиці Жовтневій (нинішня вулиця Соборності). На сцені з’явилися нові чудові спектаклі “Пригоди Піфа”, “Острів бажань”, “Андрій-стрілець”, “Марія-голубка” та інші.
Перша будівля театру. Фото із сайту wikipedia.org
Живі персонажі казок
23 вересня 1983 року вважається ще одним днем народження Палацу казок. Міська влада подарувала мешканцям розкішне приміщення, яке, мабуть, є одним із найкращих в Україні місцем культурного відпочинку. Того осіннього дня юні глядачі вперше увійшли до сучасного театру, що розташувався на вулиці Пушкіна (зараз це вулиця Юліана Матвейчука).
Тут створили всі умови для творчої роботи, облаштували зручний та гарний зал для глядачів на 280 місць. Навіть просторе та світле фоє пристосували для проведення святкових заходів, таких як “Новорічна ялинка” та “Веселий єралаш”. Але це ще не все!
З’явився так званий живий куточок. І постійними мешканцями театру стали не лише ляльки, а й черепашки, рибки, що плавали в маленькому басейні. А поряд із ними, у затишних будиночках, оселилися Курочка Ряба та Півник-золотий гребінець — справжні курка та півень веселили дітлахів не гірше, ніж іграшкові персонажі казок.
Лялькові персонажі казки “Кіт у чоботях”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
З того часу щороку на сцені театру з’являлися 500 вистав. І майже 100 тисяч дітей встигали подивитися яскраві комедії та драми, створені ляльками та артистами. У репертуарі було понад 20 п’єс. Особливим успіхом користувалися “Котячий дім” Маршака, “Кіт у чоботях” Перро, “Троє поросят” Міхалкова.
“Троє поросят”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
“Принцеса, що стрибає” в Китаї
Проте актори радували не лише полтавських дітей. У 1990 році театр став переможцем фестивалю “Інтерлялька” в місті Ужгород. Перше місце колектив посів завдяки п’єсі “Коза-дереза”. Цього ж року театр виїхав на гастролі до Польщі. А в середині 1990-х років полтавські ляльки гостювали в Ірані, Німеччині та Китаї.
Вистави “Івасик-Телесик” та “Принцеса, що стрибає” побачили в китайських містах Тяньцзінь, Нанкін, Пекін. До того ж китайські ляльковики “не залишилися в боргу” та приїхали до Полтави. Оригінальне мистецтво Пекінського театру ляльок запам’яталося українським глядачам. Режисерам вдалося майстерно поєднати давню національну самобутність із сучасними видовищними ефектами.
Полтавці підкорили й столицю України. У Києві із захопленням дивилися виставу “Ніч на Івана Купала”, поставлену за мотивами твору Гоголя. Крім того, театр узяв участь у 30 міжнародних фестивалях, які відбувалися в Сербії, Литві, Тунісі, Туреччині, Болгарії, Азербайджані, Естонії, Вірменії, Чорногорії, Туркменістані. Актори неодноразово були переможцями, здобували престижні нагороди.
Театральний проєкт “Зоряний шлях”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
У 2013 та 2015 роках у Полтавському академічному обласному театрі відбувся фестиваль “Зоряний шлях”. Тоді зустрічалися колективи 15 театрів із 9 країн. Був конкурс серед молодих творців лялькових світів. Журі оцінювало майстерність та оригінальність акторів та режисерів, харизматичність та виразність головних учасників фестивалю — ляльок.
Вистава “Коза-дереза”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
Подорож у часі
У репертуарі Полтавського театру ляльок — драматургія не лише українських, а й закордонних авторів. Наприклад, у 2019 році відбулася прем’єра по-справжньому разючої та навіть трохи містичної вистави “Крабат — учень чаклуна”. Цей сценічний твір зроблено під керівництвом головного режисера Ніко Лапунова. В основі п’єси — сюжет повісті німецького письменника Отфріда Пройслера “Крабат, або Легенди старого млина”. Це історія про те, як дівчина звільнила свого хлопця від чар злого чаклуна, який оселився на моторошному млині, в одному із селищ.
“Крабат — учень чаклуна”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
Як пишуть критики, під час вистави виникало відчуття, ніби глядацька зала перемістилася в часі та потрапила в Середньовіччя. Так правдиво була відтворена епоха й так переконливо відбулося перевтілення акторів. Ця робота, безперечно, гордість театру.
Історична справжність — одна із заслуг режисера, який цілком поринув у середовище проживання персонажів. Він вивчив особливості тканини та фасону тогочасного одягу, характерні риси середньовічних будівель і навіть деталі механізмів старого млина. Технічний цех зміг зробити декорації, а костюмери пошили потрібне вбрання героїв. А професійна гра акторів стала рушійним елементом художнього ансамблю всієї вистави.
Автори використовують історичний сюжет, але очевидна актуальність, сучасність ідей, що розкриваються в п’єсі. І в наші дні, коли безвихідь пригнічує людину, лише щирі почуття можуть врятувати її. У п’єсі любов і сміливість дівчини виявилася сильнішою за чорну магію, викорінила страх.
“Крабат — учень чаклуна”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
Діти під водою скарб шукали
Театр намагався бути не лише культурним, але й педагогічним центром, різноманітними ставали його форми роботи. Влаштовували благодійні вечори для дітей-сиріт та дітей-інвалідів, організовували святкові заходи. На тематичних зустрічах у театрі збиралися любителі квітів, музики та книг. Лялькові герої казок відвідували дитячий туберкульозний диспансер, санаторії для дітей із хворобами опорно-рухового апарату. А учні шкіл-інтернатів були постійними глядачами театру.
Захід для дітей-сиріт. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
Під час тривожних подій війни дітям як ніколи потрібне підтримання. Актори лялькового театру допомагають маленьким українцям пережити складний період. Адже відомо, що мистецтво полегшує моральні страждання, дарує віру в майбутнє та відвертає від суворої дійсності.
У червні 2022 року діти-переселенці переглянули виставу “На хвилі”. І навіть змогли взяти участь у цьому незвичайному дійстві. Адже вистава режисерки Юліти Ран — інтерактивна. За допомогою простих способів глядач проникає до іншого життєвого простору. Світло, декорації, сценарій, колірні композиції, звук — це інструменти взаємодії з відвідувачами.
Інтерактивна вистава “На хвилі”. Фото із сайту pl-puppet.com.ua
Діти під час вистави наче спускалися на морське дно, зустрічалися з дивними мешканцями підводного царства, знаходили скарби та навіть боролися зі штормом. Цікаво, що разом з акторами та глядачами на сцені були музиканти, які граючи, створювали особливу атмосферу, пробуджували емоції.
Ця робота була створена у 2019 році. А через рік на Всеукраїнському фестивалі “Гра” перемогла в номінації “Найкраща дитяча вистава”, повідомляє сайт Полтавського академічного обласного театру.
Життєрадісні, творчі люди, які працюють у Палаці казок ніколи не забували, що перед ними — дуже вимоглива та водночас довірлива аудиторія. Й артисти впевнені, що добро, яке проникає в дитячі душі завдяки мистецтву, обов’язково згодом зробить людину щасливою та гармонійною.