Його голос зазвичай світлий та радісний. Але буває містичним та водночас одухотвореним. Це тенор із так званим сріблястим тембром, високий та ліричний. Навіть якщо не бував на концертах Івана Козловського, а лише послухав записи його співу, все одно відчуваєш виняткову обдарованість та чарівність цього артиста. Ним захоплювалися у різних країнах, але розпочав він свій шлях до вершини оперного мистецтва в Полтаві. Далі на poltavski.
Разом із ним співають зірки
Козловський створив на сцені понад 50 драматичних образів та працював із різними вокальними жанрами: оперні та народні твори, духовна музика, джаз, естрадні пісні. Вмів донести до слухача любов чи біль, тяжкі думи чи солодку ніжність, чи просто створити весняний настрій навіть взимку.
“Вільне вилучення звуку, вміння концентрувати його дозволяло співаку “прорізати” великі простори. Козловський може співати з будь-яким складом оркестру та з будь-яким ансамблем. Його голос звучить завжди чисто, дзвінко, без тіні напруги. Еластичність дихання, гнучкість і легкість, неперевершена легкість у верхньому регістру, вигострена дикція – воістину бездоганний вокаліст, який з роками довів володіння голосом до вищого ступеня віртуозності”, – цитує оперну співачку Наталію Шпіллер видання “Belcanto”.
Здавалося б, така феноменальна і талановита людина має народитися неодмінно від геніальних батьків, та ще й шляхетних. Але ні, з’явився Іван на світ у звичайній селянській родині, 24 березня 1900 року, у невеликому селі Мар’янівка, що на Київщині.
Правда, вже в дитинстві він був нагороджений природою тонким слухом та мелодійним дзвінким голосом. І співати любив із ранніх років. Могутня українська пісня ніби підіймала до неба, якомога далі від важкого селянського життя. І здавалося, що разом із ним співають дерева, хмари та зірки! Звичайно, батьки помітили незвичайну співучість сина і, недовго думаючи, віддали 7-річного Івана до хору Михайлівського монастиря в Києві.
“Виявляє незвичайну силу голосу”
Батьки сподівалися, що подорослішавши, син вступить до семінарії та стане священником. Проте в 1917 році Іван подав документи до Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка (зараз це Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого). І став студентом вокального класу професорки Олени Муравйової – чудової викладачки співу.
“Муравйова безпомилково визначала, якими гранями має засяяти той чи інший голос, як допомогти йому набути своєї неповторної форми”, – згадував Козловський на сторінках своєї книги “Музика – радість і біль мій”.
І тепер, крім церковних та народних пісень, Іван співає романси та оперні арії. “Навчившись співати легко, не форсуючи голос, юний співак марно не витрачав звуку, але, коли треба було, у співі, раптом виявляє незвичайну силу голосу”, – пише музикознавець Георгій Поляновський у своїй книзі “І. С. Козловський”.
У п’єсі “Вій” зображував бурсака
Наприкінці 1918 року Івана несподівано запросили до Полтави – тамтешньому музично-драматичному театру були потрібні солісти. “Українська мова, українська співуча мелодія, лірика та гумор, що притаманні “Наталці-Полтавці” та “Запорожцю за Дунаєм”, були милі, дорогі, близькі серцю. Андрія та Петра молодий співак зображував дещо наївно, але правдиво, просто”, – розповідає Георгій Поляновський.
Вистави були чудовими й дебютанту запропонували постійну роботу. Козловський став актором Полтавського музично-драматичного театру. Він виконував роль Левка в опері “Травнева ніч, або Утоплениця”, брав участь у музичних комедіях та драмах.
Козловський самовіддано вживався у кожну роль. Природа обдарувала його акторськими здібностями так само щедро, як і голосом. У п’єсі “Вій” Іван зображував бурсака, і коли виконував чарівно красиву пісню “Де ти блукаєш, моя доля”, зал слухав, затамувавши подих. Щирість артиста передавалась аудиторії. І перше почуття дотику до слухачів Іван відчув саме у Полтаві, коли його артистична зірка тільки сходила на небосхил.
До Короленка з бубонцями
У Полтаві молодий артист мав цікаві зустрічі. Наприклад, він познайомився з письменником Володимиром Короленком, людиною дуже душевною та уважною до молодих талантів.
Якось, під час свят, Іван із театральними приятелями захотів розважити відомого письменника, якого дуже поважав і любив. Молоді люди вбрали коней за всіма святковими правилами: прив’язали стрічки, повісили бубонці. На візок встановили величезну зірку зі свічкою всередині. І з піснями радісно поїхали.
Гості увійшли до маленького будиночка, де жила родина письменника. Короленко сидів на кухні та ремонтував чоботи. Здивовано глянув на прибульців, а потім із задоволенням послухав колядки. Після самодіяльного концерту письменник розпитував своїх гостей, цікавився життям кожного. Короленко виділив молодого співака з усіх та запросив заходити ще. Дивовижний голос Козловського справив на нього сильне враження.
А ще Козловський у Полтаві одружився. Його дружиною стала актриса Олександра Герцик. Вони познайомилися у 1919 році й незабаром побралися. Герцик тоді була популярною актрисою, дуже гарна та талановита, вона виконувала головні ролі. У театральних колах співака прозвали “чоловіком самої Герцик” Причому актриса була старша за Козловського на 14 років.
Після весілля в 1920 році Олександра стала для Івана і дружиною, і вихователькою. До речі, кажуть, є чимала заслуга Герцика в тому, що Козловський вийшов на сцену оперного театру.
Небезпечна угода з дияволом
Щоб якнайбільше зацікавити любителів театру, до Полтави запрошували знаменитостей. Приїхав і прославлений на той час бас Платон Цесевич. Режисери захотіли побачити на сцені оперу французького композитора Шарля Гуно “Фауст”.
Цесевич намагався співати то з одним, то з іншим артистом, який претендував на роль Фауста. Але у тенорів явно не вистачало таланту. Зрештою, у Цесевича урвався терпець, і він заявив, що якщо не підшукають відповідного партнера, то ноги його на цій сцені не буде. Згадали про Козловського. Під час репетиції Іван так мило співав і вільно пересувався сценою, що відразу отримав схвалення Цесевича.
Втім, Козловський все ж таки хвилювався. У день прем’єри він прийшов найперше до театру. Вперше створюваний образ був не зовсім зрозумілий артисту. Персонаж Фауст лякав і спантеличував одночасно. Ще б! Треба було зіграти вченого, який уклав угоду з самим дияволом! І обміняв свою душу на безмежні знання та задоволення.
Але Козловський незрівнянний і в цій ролі. Він легко долає вокальні складнощі. Грає, щоправда, не цілком усвідомлюючи масштаби ролі, але сумлінно та натхненно. Захоплення слухачів, здавалося, було безмежно.
Таким є початок оперної кар’єри Івана Козловського. Після Фауста, він грає Ленського в “Євгенїі Онєгіні”, Іонтека в “Гальці” та інших всесвітньо відомих персонажів. За два роки роботи в Полтаві Іван Козловський досяг безперечно хороших результатів, і це зумовило його подальшу кар’єру.
Від Шевченка до Моцарта
У 1926 році співака запросили до Великого театру. Першою виставою за його участю стала опера “Травіата” за мотивами роману Олександра Дюма (сина) “Дама з камеліями”.
З перших років служби у театрі Козловський грав головні ролі у постановках опер Бетховена, Моцарта, Шумана, Гулака-Артемовського, Рахманінова, Даргомизького. Також виконував вокальні твори народні пісні та романси: “Засвистали козачки”, “Реве та стогне Дніпр широкий” Т. Шевченка, “Дивлюсь я на небо” М. Петренко. Таку інформацію опубліковано на сайті Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України.
Іван Козловський виступав і як оперний режисер. Поставив кілька опер, виконав головні партії. Наприклад, “Моцарт і Сальєрі” Римського-Корсакова, “Паяци” Леонкавалло, “Орфей та Еврідіка” Глюка, “Джанні Скіккі” Джакомо Пуччіні та інші.
Всі ці роки він не поривав зв’язку з Україною, яка завжди займала найважливіше місце у його серці, розповідається на сайті Камерної сцени ім. І. Козловського Національного академічного театру оперети України. Записував платівки з українським репертуаром, виступав з оркестром українських народних інструментів, неодноразово приїжджав до Канева на могилу Шевченка. У 1954 році, перебуваючи на піку популярності, без пояснення причин, назавжди залишив Великий театр. Помер 21 грудня 1993 року від гострої серцевої недостатності.