Кременчук – місто з глибокими історичними коренями, потужним промисловим потенціалом і яскравими лідерами, які формували його сучасний образ. Серед тих, хто залишив у ньому непересічний слід, особливе місце займає Олег Бабаєв – людина, чиє ім’я стало символом енергійного керівництва, суспільної активності та водночас трагічної долі. Він пройшов шлях від військового до успішного підприємця, від депутата до мера, від мецената спорту до одного з найвідоміших політиків Полтавщини. Далі на poltavski.
Його життя – це історія людини, яка не боялася викликів. Він служив у гарячих точках колишнього СРСР, будував бізнес у складні для України 1990-ті, брав участь у політичних баталіях і сміливо впроваджував зміни в рідному місті. Але саме ця сміливість, ймовірно, і стала причиною його передчасної загибелі.
Ранні роки та військова кар’єра
Олег Мейданович Бабаєв народився 21 жовтня 1965 року в Курську (Росія), але за походженням був азербайджанцем. У 1982 році він закінчив місцеву школу №10 і вступив до Мінського вищого військово-політичного училища, яке закінчив у 1986 році за спеціальністю “Військово-політична справа”.
Протягом наступного десятиліття Бабаєв служив у армії: спочатку на Далекому Сході, потім у Чехословаччині. Після розпаду СРСР та виведення радянських військ з Європи він опинився в Києві, де постав перед фінансовими труднощами. Для того, щоб забезпечити родину, він почав займатися бізнесом – спочатку продавав старі автомобілі з Німеччини, потім перейшов у сферу перероблення шкіри.
Перші кроки Олега Бабаєва у військовій кар’єрі та бізнесі сформували його як цілеспрямовану та енергійну людину, здатну адаптуватися до складних умов.
Бізнес і політика: шлях до влади
Справжній прорив відбувся в Кременчуці, де з 1998 по 2007 рік він очолював місцеве підприємство «Кременчукм’ясо» – одного з ключових виробників у регіоні. Під його керівництвом компанія значно розширила свої потужності, що не лише зміцнило її позиції на ринку, але й принесло Бабаєву державне визнання. У 2004 році за вагомий внесок у розвиток промисловості йому було надано звання “Заслужений працівник промисловості України” – знак професійної поваги та довіри.
Одночасно з бізнесом Бабаєв активно займався політикою, поєднуючи роботу керівника з громадською діяльністю. Ще з 1999 року він був депутатом Кременчуцької міської ради, де відстоював інтереси міста та його мешканців. Політична кар’єра набула нового розмаху у 2007 році, коли він став народним депутатом України VI скликання за списками “Блоку Юлії Тимошенко”. А вже у 2010 році, отримавши підтримку 42% кременчужан, Бабаєв переміг на виборах мера, взявши на себе відповідальність за подальший розвиток міста.
Окремою сторінкою у його діяльності була підтримка спорту. Ще у 2003 році він став почесним президентом місцевого футбольного клубу “Кремінь”, а через два роки очолив полтавську “Ворсклу”, вкладаючи власні ресурси у розвиток українського футболу.
Ця ініціативність лише підкреслювала його ставлення до суспільно значущих проєктів, де бізнес, політика та громадянська позиція перепліталися в єдину стратегію.
Олег Бабаєв не просто будував кар’єру – він вдало поєднував підприємництво, політику та соціальну відповідальність. Саме це зробило його однією з найвизначніших постатей у новітній історії Кременчука.
Конфлікти та громадська позиція
Під час своєї каденції мер Кременчука не уникнув суперечностей. В нього був конфлікт із телеканалом “Візит”, який у 2012 році почав критикувати міську владу. У відповідь Бабаєв звинуватив ЗМІ у цензурі та перенаправив бюджетні кошти на розвиток муніципального телебачення.
Під час Євромайдану (2013–2014) мер зайняв чітку позицію. Він підтримав протестувальників, яких намагалися заарештувати. 27 січня 2014 року міськрада під його керівництвом вимагала відставки Януковича та скасування “диктаторських законів”.
Попри всі конфлікти, Бабаєв залишався принциповим у питаннях демократії, що зблизило його з мешканцями міста.
Загадкове вбивство та пам’ять
Ранок 26 липня 2014 року став чорною сторінкою в історії Кременчука. Олег Бабаєв, виконуючи звичайну ранкову процедуру – виносячи сміття біля свого будинку на вулиці Сумській, був жорстоко вбитий. Нападники на білому ВАЗі відкрили прицільний вогонь, і одна з куль, яка влучила мера в груди, миттєво обірвала життя однієї з найяскравіших постатей міста.
Це злочин, який досі залишається незрозумілим у своїй мотивації. Слідчі розглядали кілька ключових версій. Перша пов’язувала вбивство з професійною діяльністю Бабаєва, а саме його бізнес-інтересами в м’ясній промисловості та політичними зв’язками. Друга, й найбільш обговорювана, вказувала на можливий конфлікт із місцевими медіаструктурами, зокрема з власником телеканалу “Візит” Олександром Мельником, з яким у мера були напружені стосунки.
Вже у серпні 2014 року правоохоронці затримали чотирьох підозрюваних у вбивстві, справжні замовники так і не були названі. Ця невизначеність породила численні теорії та припущення серед містян, але правда досі залишається за межами офіційних висновків.
Реакція Кременчука на цю трагедію була приголомшливою. Місто оголосило чотириденну жалобу. Прощання з мером у Міському палаці культури зібрало десятки тисяч людей – таке масове вшанування стало свідченням справжньої народної любові. А перейменування скверу “Жовтневий” на “Сквер імені Олега Бабаєва” стало символічним актом пам’яті про людину, яка багато зробила для міста.
Хоча вбивство Олега Бабаєва залишається нерозкритим, його спадщина продовжує жити у серцях кременчужан. Ця трагедія не лише втрата для міста, але й суворе нагадування про ризики, з якими стикаються публічні особи в Україні.