Полтавська земля подарувала світові чимало видатних особистостей. Серед них — знаний художник-передвижник Микола Олександрович Ярошенко, який усе своє життя служив ідеалам високої духовності, честі, совісті та гуманізму. Визнаний майстер реалістичного портрета та відомий жанровий живописець народився у Полтаві. Його неабиякий художній талант проявився ще в дитинстві. Далі на poltavski.
Ярошенко став частиною художнього об’єднання «Передвижники», яке змінило напрямки російського живопису. Його портрети, жанрові сцени та полотна на соціальну тематику здобули широку популярність і визнання серед митців та поціновувачів мистецтва.
Дитинство Миколи Ярошенка
Майбутній художник народився 1 грудня 1846 року у Полтаві, що тоді була частиною Полтавської губернії Російської імперії, у родині спадкового військового — офіцера Російської імператорської армії Олександра Михайловича Ярошенка. Батько мріяв, щоб старший син пішов його шляхом і зробив військову кар’єру, тож не надавав великого значення мистецьким нахилам хлопця. Водночас Олександр Михайлович не забороняв синові захоплюватися малюванням. Мати Миколи — Любов Василівна — була донькою полтавського поміщика, відставного поручика Василя Міщенка.
Першим учителем майбутнього художника став колишній кріпак Іван Зайцев. Він закінчив Імператорську академію мистецтв і викладав у Полтавському кадетському корпусі. Саме він першим розгледів талант юного полтавця. Микола зберігав щиру вдячність до свого наставника все життя й навіть написав його портрет.
Попри мистецьке обдарування сина, батько, який прагнув бачити його військовим, у дев’ятирічному віці віддав хлопця до Петровського Полтавського кадетського корпусу. У 1856 році майбутнього художника перевели до Першого кадетського корпусу у Санкт-Петербурзі. Кажуть, що зусиль для цього переведення доклав саме батько.
Юнацькі роки Миколи Ярошенка
У жовтні 1862 року Микола став учасником масового протесту кадетів проти батальйонного командира. Вихованці звинуватили його в упередженості та надмірній суворості. У ході розслідування Ярошенка визнали одним з ініціаторів виступу. Існують свідчення, що Микола взяв провину за організацію протесту на себе разом із Миколою Сухотіним, який згодом став генералом кавалерії та військовим письменником. За це майбутнього художника позбавили звання єфрейтора й присудили десять діб гауптвахти.
Після закінчення Першого кадетського корпусу у Санкт-Петербурзі Ярошенко вступив до Павлівського піхотного училища. Навесні 1864 року його перевели до Михайлівського артилерійського училища, яке Микола Олександрович закінчив серед кращих випускників. З кінця 1865 року Ярошенко служив у 9-й артилерійській бригаді, що дислокувалася у Валківському повіті Харківської губернії.
Через два роки офіцер вступив до Михайлівської артилерійської академії у Санкт-Петербурзі. Саме в цей час Ярошенко почав відвідувати Імператорську академію мистецтв, брати приватні уроки живопису, працювати в майстерні Адріана Волкова, а також відвідувати вечірні класи школи Імператорського товариства заохочення мистецтв, де в ті роки викладав Іван Крамський.
Роки служби на Санкт-Петербурзькому патронному заводі
Михайлівську артилерійську академію Ярошенко закінчив з відзнакою у 1870 році. Після цього достроково отримав чин штабскапітана «за особливі успіхи в науках» і був направлений на Санкт-Петербурзький патронний завод. На цьому підприємстві його призначили завідувачем штампувальної майстерні снарядного цеху. На різних керівних посадах Ярошенко пропрацював на заводі аж до виходу у відставку в чині генерал-майора.
У 1874 році Микола Олександрович екстерном закінчив Імператорську академію мистецтв. У цей період він зблизився з художниками-передвижниками та письменниками, які були постійними авторами журналу «Вітчизняні записки». Щосуботи у квартирі художника збиралася вся інтелектуальна еліта тогочасного Петербурга.
Дебют художника
У 1875 році Микола Олександрович дебютував як художник. Його першою виставкою стала IV Пересувна виставка, де він представив публіці картину «Невський проспект». Уже наступного року художник став членом Товариства пересувних художніх виставок, а згодом його обрали до правління організації. Ярошенко разом із Крамським був одним із головних ідеологів передвижництва. Його називали «совістю» об’єднання, тоді як Крамського — «розумом» руху.
У 1878 році на VI Пересувній виставці були представлені картини Ярошенка «Кочегар» і «Ув’язнений». Ці роботи пройняті глибоким співчуттям до приниженого людського буття й виконані з великою майстерністю. Кажуть, що полотна мали великий успіх серед глядачів. Серію так званих «арештантських» картин завершила робота «Скрізь життя», написана у 1888 році. Уже в той час полтавець був знаним портретистом — він створив портрети Стрепетової, Успенського, Салтикова-Щедріна, Менделєєва та багатьох інших представників російської інтелігенції.
Після смерті Івана Крамського у березні 1887 року Ярошенко очолив Товариство пересувних художніх виставок. Він став духовним центром об’єднання. Як людина справедлива, майстер не міг залишатися осторонь революційних ідей у Росії, що відображено у його полотнах «Біля Литовського замку», «Студент», «Курсистка» та інших.
Мистецтвознавець Михайло Невідомський писав тоді, що навіть якби Ярошенко залишив по собі лише дві картини — «Курсистку» та «Студента» — і цього було б достатньо, щоб назвати його художнім літописцем своєї епохи.
Особисте життя Ярошенка
У 1874 році Микола Олександрович одружився з випускницею Вищих Бестужевських курсів — Марією Павлівною Навротіною. Після весілля молодята спершу вирушили в гості до батьків Миколи у Полтаву, а згодом — у весільну подорож. Для мандрівки обрали Кавказ. Цей регіон вразив художника своєю величчю та красою. У той час Ярошенко страждав на горлову сухоту, і клімат Кавказу позитивно вплинув на його стан — йому стало легше дихати, що сприяло натхненній праці.
З 1882 року Микола Ярошенко щоліта відпочивав у Кисловодську, а в листопаді 1885 року навіть придбав на ім’я дружини земельну ділянку в цьому місті. Художник самостійно створив ескізи для дачі й невдовзі розпочав будівництво.
Садиба Ярошенка розташовувалась у надзвичайно мальовничому місці — поблизу курортного парку та річки Вільхівки. За допомогою друзів полтавець власноруч розписав веранду, облаштував клумби та алеї. Будинок вийшов світлим і витонченим. Його можна побачити на картині «Біла вілла». З 1892 року Ярошенко майже постійно мешкав у Кисловодську.
Друг художника й колега Михайло Нестеров згадував у мемуарах, що старий великий будинок Ярошенка частково розташовувався вгорі — біля соборної площі, а частково внизу — біля парку з виходом до Вільхівки, яка дзюркотіла по кам’янистих плитах. Цю садибу Ярошенки придбали практично за безцінь на виплат в героя Ташкента, відомого сербського добровольця генерала Черняєва. Замість старого будинку Черняєва, який ще пам’ятав Лермонтова, було збудовано три охайні, дуже затишні будиночки з безліччю балконів.
Особливо милим Нестеров вважав той будинок, де була майстерня Ярошенка й де жив сам художник. Великий балкон будиночка був розписаний самим Миколою Олександровичем разом із Поліною Сергіївною Соловйовою у помпейському стилі. Звідти відкривався чудовий краєвид на Зелені гори та парк із Царською галявиною.
Друзі згадували, що влітку 1890 року життя у Кисловодську було простим і патріархальним. У місті не було багатоповерхових готелів — лише білі та блакитні хатки, де траплялися й солом’яні дахи. Такі садиби, як у Ярошенка, були на вагу золота. Тут влаштовували великі пікніки, а гості часто відвідували Замок Зради й Кохання, Бармамут і Сідло-гору. У парку біля Казенного готелю в ті часи можна було зустріти стареньку княгиню, з якої, за чутками, Лермонтов написав свою Княжну Мері.
Садиба Ярошенка щоліта була повна гостей, які захоплено слухали розумні та зворушливі промови Миколи Олександровича. У різні роки в нього на дачі бували Гліб Іванович Успенський, Микола Костянтинович Михайлівський, Дмитро Іванович Менделєєв, Марія Гаврилівна Савіна, Архип Іванович Куїнджі, брати Васнецови, Микола Олексійович Касаткін та багато інших представників російської інтелігенції.
До речі, Полтаву також прославив художник Володимир Павлюченко.
Смерть відомого художника
Живучи у Кисловодську, Микола Ярошенко багато й плідно працював. Здавалося, важка хвороба — туберкульоз трахеї — відступила. Однак 25 червня 1898 року художник раптово помер під час роботи над новою картиною. Причиною смерті став розрив серця. Полтавця поховали на церковному подвір’ї біля Собору Святого Миколая Чудотворця, під розлогим деревом неподалік його дому з майстернею та улюбленим балконом. На похорон прийшла величезна кількість людей. Уся могила була вкрита квітами. За рік на місці поховання встановили пам’ятник — бронзовий бюст художника на чорному постаменті на тлі гранітної стели з рельєфним зображенням хреста, палітри з пензлями та пальмової гілки.
Після смерті чоловіка Марія Павлівна продовжила традицію «субот» на білій віллі. У будинку Миколи Олександровича ще багато років збиралися художники та актори. У грудні 1918 року у садибі Ярошенка відкрили музей, але з початком подій громадянської війни він припинив своє існування.
У березні 1962 року, після багаторічної кропіткої роботи з реставрації будинку та формування експозиції, у Кисловодську відкрили Художній музей імені М. О. Ярошенка. У його залах представлені не лише роботи самого митця, а й твори багатьох його друзів і сучасників.
Перед смертю Микола Ярошенко заповів свою колекцію рідному місту. У 1917 році вдова художника перевезла твори покійного чоловіка до Полтави. Колекція складалася зі 100 картин, 23 робочих альбомів із малюнками, скульптурних робіт, а також збірки творів його друзів і колег з Товариства пересувних виставок. Вони стали основою експозиції Полтавського художнього музею, два зали якого присвячено творчості Ярошенка.
У 1962 році вулицю Дорожню в Полтаві перейменували на честь видатного земляка.