«Решетилівська весна»: історія відродження народного мистецтва

У самому серці Полтавщини, де живе дух українського ремесла, вже понад три десятиліття щовесни оживає барвисте та натхненне дійство — фестиваль «Решетилівська весна». Це не просто культурна подія, а справжнє свято традицій, народного мистецтва та місцева гордість. Вишивка «білим по білому», тонке ткацтво, яскраві килими — усе це оживає в руках майстрів, які щороку з’їжджаються сюди з різних куточків України. Дізнаємося, як саме народився цей унікальний фестиваль і як він змінювався впродовж багатьох років. Далі на poltavski.

Ремісничі традиції Решетилівки: вишивка, ткацтво, килимарство

Село Решетилівка, розташоване в самому центрі Полтавської області, здавна славилося своїми ремісничими традиціями. Уже наприкінці ХІХ — на початку XX століття воно було відоме як один із центрів художнього ткацтва та вишивки на Лівобережній Україні. Особливо прославилися місцеві майстрині своєю унікальною технікою вишивки «білим по білому». Це справді витончена, трудомістка й по-справжньому ювелірна робота, яка не має аналогів у світі. Існує думка, що ця техніка зародилася з того часу, як з’явилися тканина і полотняне переплетення. Це один із найдавніших зразків орнаменту білою лічильною гладдю у поєднанні з виколюванням та сіткою. Така техніка присутня на чернігівському рушнику, який був виконаний у 1746 році. Зберігається цей рушник у Чернігівському краєзнавчому музеї.

Згодом вишивка «білим по білому» або «білю» поширилася по всіх етнографічних регіонах країни й стала візитівкою Полтавщини, а також брендом усієї української культури. Ця техніка розрахована як на сприйняття здалеку, так і на тривале розглядання зблизька. Вона розкриває все багатство й красу візерунків, а також ювелірність їх виконання.

Важливу роль у розвитку народних промислів відіграло відкриття у Решетилівці ремісничого училища у 1901 році. Цей навчальний заклад став основою майбутньої художньої школи. Пізніше, за радянських часів, тут діяли вишивальна й килимова фабрики, а вироби з позначкою «Решетилівка» експортувалися за кордон як зразки українського декоративно-ужиткового мистецтва.

Варто зазначити, що Решетилівка здобула світову славу на виставках українського мистецтва в Парижі, Брюсселі, Мюнхені та Марселі ще у 1920-х роках. Цікаво, що одного разу письменниці, етнографці Олені Пчілці довелося представляти на конкурсі у Парижі вишивку «білю» майстрів Решетилівщини. Члени журі не повірили, що це робота людських рук. Тоді Олена Пчілка привезла на конкурс самих майстринь. Вони просто вразили журі своїм мистецтвом.

Також візитівкою регіону стало килимарство. Майстрині з Решетилівки з давніх часів створювали килими з традиційним орнаментом, у якому відображалися природні мотиви, символи родючості та українського побуту.

З чого все починалося?

Протягом століть Решетилівка перебувала у вирі історичних подій. Населений пункт був і під владою поляків, і росіян, і українського козацтва. За часів Хмельниччини у XVII столітті Решетилівка була сотенним містечком, де активно розвивалися різні промисли й торгівля. Тут проводилися великі ярмарки, де майстри продавали свої ткані вироби, вишивки й килими. Тривалий час народні мистецтва в Решетилівці існували у формі домашніх занять, однак у 1905 році тут створили ткацьку майстерню, яка згодом перетворилася на артіль. У 1937 році в Решетилівці відкрили художнє училище для професійної підготовки юних майстрів. У 1960 році тут відкрили Решетилівську фабрику імені Клари Цеткін, у цехах якої виготовляли гобелени на замовлення, килими, покривала, доріжки й багато іншого.

Саме до Решетилівки у радянські роки з’їжджалися художники з усього Союзу. Тут вони не лише переймали досвід, а й надихалися красотами Полтавщини. Часто художники залишалися тут надовго, адже роботи на фабриці та у Решетилівському художньому училищі завжди було вдосталь. За царських часів імператор особисто підтримував розвиток мистецтва решетилівських майстрів, виділяючи на це значні кошти з державної скарбниці. 

На початку 1990-х років, у період становлення незалежності України, в народі посилилося прагнення до відродження національної культури, коренів і самобутності. Саме в цей час виникла ідея організувати свято народного мистецтва, яке б об’єднало і майстрів, і глядачів, і молодих учнів ремісничих шкіл.

Ініціаторами фестивалю стали місцеві культурні діячі, педагоги, а також керівництво художнього училища і представники місцевої влади. Вони прагнули не лише показати багатство решетилівської спадщини, а й дати поштовх до її збереження та популяризації серед молоді й туристів.

Так у 1992 році вперше відбулася «Решетилівська весна». Подія швидко перетворилася на один із головних культурних брендів Полтавщини. Фестиваль став простором, де минуле і сучасне можуть зустрітися на одній сцені — в майстер-класах, виставках, піснях і народних гуляннях.

З 1995 року фестиваль проводиться за підтримки Решетилівського краєзнавчого музею. Подія набула статусу обласного свята народної творчості. Втім, організатори планують перевести «Решетилівську весну» з регіонального на національний рівень.

Євген Пілюгін і фестиваль «Решетилівська весна»

Одним з організаторів відомого на всю Україну фестивалю є Євген Іванович Пілюгін. Він — знаний український художник, заслужений майстер народної творчості України та член Національної спілки художників. Євген Іванович малює шаржі й карикатури, а також пише вірші та видає книжки гумористичної поезії. Втім, найбільшу славу він здобув саме як художник і майстер неперевершених гобеленів. Понад 30 років свого життя він присвятив викладанню й розвитку народного мистецтва в Решетилівці.

Євген Іванович народився в серпні 1947 року у селі Замостя Запорізької області. Художню освіту здобув у Московському художньо-промисловому училищі імені Калініна. Після його закінчення був направлений до Решетилівського художнього училища, де працював викладачем, майстром виробничого навчання та заступником директора з навчальної роботи. За роки своєї праці він виховав цілу плеяду відомих майстрів народного мистецтва.

Євген Пілюгін є автором герба та прапора Решетилівщини. Він брав участь у створенні музеїв художніх промислів Решетилівського художнього ліцею, Решетилівського центру культури й дозвілля «Оберіг», а також музею Кавеньки у селі Плоске Решетилівського району.

Фестиваль на початку 2000-х: зростання, відкритість і нові форми

Із самого початку фестиваль був передусім майданчиком для майстрів народної творчості. З часом ярмарки почали розширюватися. Початок 2000-х років став для «Решетилівської весни» періодом становлення як повноцінного обласного культурного бренду. Фестиваль уже закріпився у календарі культурних подій Полтавщини, і з кожним роком його програма розширювалася. Тепер це було не просто зібрання ремісників. Фестиваль став багатоформатним святом, яке охоплює народне мистецтво, фольклор, музику, гастрономію та культурну дипломатію.

«Решетилівська весна» зазвичай проходила у травні й тривала один-два дні. Проводився фестиваль на центральній площі Решетилівки, біля музею та будівлі місцевої адміністрації. Він складався з кількох заходів: ярмарку народних майстрів, де збиралися не лише вишивальниці й килимарі, а й лозоплети, гончарі, ковалі та інші умільці. Окрім цього, на «Решетилівській весні» проходили майстер-класи з народних ремесел, де гості могли спробувати свої сили в традиційних техніках. Також на фестивалі відбувалася масштабна концертна програма за участю фольклорних ансамблів, танцювальних колективів, сольних виконавців і хорів.

Крім того, у 2000-х роках на «Решетилівській весні» проходили виставки робіт учнів художнього училища та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Також учасники готували страви національної кухні. Тут можна було скуштувати традиційні вареники, борщ і, звісно ж, шпундру. Решетилівці вважають шпундру своєю візитівкою, адже цю страву згадав у своїй безсмертній поемі «Енеїда» Іван Петрович Котляревський.

З 2002–2003 років фестиваль почав залучати учасників не лише з Полтавської області, а й з інших регіонів України. До Решетилівки приїжджали майстри з Київщини, Черкащини, Чернігівщини й навіть гості з-за кордону. Це надало фестивалю нового звучання — він ставав всеукраїнським за масштабом, хоча залишався глибоко локальним за духом.

Особлива увага тут завжди приділялася молоді. Для молодих майстрів на «Решетилівській весні» проводилися конкурси. Учасниками цих змагань ставали учні художніх шкіл і професійно-технічних училищ,  та початківці-умільці.

Головним завданням «Решетилівської весни» у 1990-х роках було збереження та передача традиційного народного мистецтва. Після десятиліть стандартизації й масового виробництва у радянську епоху майстри прагнули відновити автентичні техніки вишивки, килимарства й ткацтва, передати їх наступному поколінню й надихнути молодь на вивчення ремесел.

«Решетилівська весна» у 2020-х роках: збереження традицій у нових умовах

Фестиваль «Решетилівська весна» у 2020-х роках переживає період нових викликів і  адаптації.Попри соціально-політичні й економічні труднощі, особливо пов’язані з пандемією COVID-19 і повномасштабним вторгненням РФ в Україну, організатори знаходять способи зберігати фестивальну традицію та підтримувати народне мистецтво.

Формат фестивалю залишається гнучким і гібридним. З початком пандемії у 2020 році «Решетилівська весна» тимчасово призупинила свою роботу, однак уже у 2021 році почалася часткова адаптація до нових умов. Деякі заходи проводилися в онлайн-форматі — майстер-класи, виставки, відеопрезентації. З 2022 року, попри складну ситуацію, фестиваль частково відновився. У рамках події почали проводити камерні заходи, виставки, круглі столи та зустрічі з майстрами.

Як сказала в інтерв’ю 2023 року керівниця Центру народного мистецтва імені Касьяна Оксана Жадан: «Навіть у такі складні часи ми не маємо права зупиняти традиції».

Фестиваль як і раніше включає виставки народних майстрів, показ робіт учнів Решетилівського професійного художнього ліцею, культурну програму, екскурсії та етнографічні презентації. З 2023 року почала впроваджуватися патріотична тематика — експозиції, присвячені українській культурній ідентичності, виставки робіт на військову та історичну тематику, заходи на підтримку Збройних сил України.

Хто стоїть за організацією «Решетилівської весни»?

Фестиваль організовується за підтримки Полтавської ОВА, Решетилівської міської ради, а також Центру народного мистецтва імені Миколи Касьяна. Ключову роль відіграють майстри та викладачі художнього ліцею, серед яких відомі: Оксана Жадан (килимарство), Людмила Слинько (вишивка), Олена Титаренко (ткацтво), Микола Пономаренко (народна кераміка, гість із Миргорода).

У 2020-х роках «Решетилівська весна» — це не просто фестиваль, а форма культурного спротиву та символ стійкості українського духу. Її місія залишилася незмінною: зберігати традиції, надихати, об’єднувати людей навколо української ідентичності.

«Мистецтво — це наш фронт. Ми боремося за Україну не лише зі зброєю, а й через культуру», — йшлося у вітальному слові організаторів фестивалю 2023 року.