Вона говорила виключно українською мовою, запровадила моду на вишиванки, виступала проти русифікації та написала фундаментальну книгу-зібрання про народний орнамент з візерунками для писанок і зразками для вишивки…Все це про Олену Пчілку, яку часто забувають, або згадують лише як матір Лесі Українки. І дуже дарма: адже ця жінка була не лише зразковою матір’ю талановитої поетеси, а й чудовою письменницею, громадською діячкою, фольклористкою, перекладачкою, першою жінкою-академіком та феміністкою. Яким був її життєвий шлях? Далі на poltavski.
Родом із Полтавщини
Ольга Петрівна Косач (Драгоманова у дівоцтві), яку українці знають під псевдонімом Олена Пчілка народилась 17 червня 1849 року у Гадячі, Полтавської губернії. ЇЇ батьки були досить заможними й мали гарну освіту: батько – дворянин із юридичною освітою, мав у Гадячі власну практику, а мати – донька повітового поміщика, яка мала понад 300 десятин землі приданого (прирівнюється до 300 га). З самого дитинства Ольга Косач отримувала найкраще виховання. Вірогідно, значний вплив на доньку мав її батько – він обожнював літературу, писав вірші й перекладав відомі твори, чим надалі займалась і Олена Пчілка. Мати ж прищеплювала дівчинці любов до української пісні та народних традицій: гарно співала, тож на кожному святі, та й просто перед сном Ольга чула рідні мотиви.
У віці 12 років Ольгу віддали на навчання до пансіонату шляхетних дівчат у Києві, у 19 років – вона переїхала жити у Новоград-Волинський (нині Звягель) – вийшла заміж, і поїхала слідом за коханим. Та Полтавщина завжди залишалась у серці письменниці, про що свідчать її спогади, описані у розповідях. Олена Пчілка писала, що найкращі краєвиди – на Полтавщині, захоплювалась красою річок та зелені, часто згадувала, як лунали українські пісні, колядки та щедрівки у їх домі у Гадячі, як проходили свята та обряди.
Все вміла, все встигала – тому і “Пчілка”
Після переїзду на Волинь, Ольга Косач поринула у творчість, яку вдало поєднувала з вихованням дітей. Натхненна полтавськими традиціями, вона почала заглиблюватись в етнографію та звичаї волинян. Тут Ольга записувала місцеві обряди та тексти пісень, дуже цікавилась зразками вишивок. Усе це відобразилось у першій серйозній праці – книзі “Український орнамент”. Займалась перекладом творів Овідія, Миколи Гоголя, Віктора Гюго, Олександра Пушкіна, Адама Міцкевича та інших на українську мову.
Написала низку віршів, оповідань, статей та дитячих казок, і все виключно українською мовою.
На Волині Ольгу почали називати Оленою, а через її любов до праці та непосидючість, Петро Косач, чоловік Ольги почав називати її “пчілкою”. Так і народився славнозвісний псевдонім – Олена Пчілка.
Вчила любити українське
Мала двох доньок і чотирьох синів, і кожній дитині прищепляла любов до української мови та наших традицій. Тривалий час діти не ходили до школи – Олена Пчілка сама навчала їх читати, писати, малювати та співати. Жінка вважала, що школи занадто русифіковані, тому намагалась “оточити дітей такими умовами, щоб все українське було до них найближче”.
Олена Пчілка завжди була прикладом не лише для своїх дітей, а і для оточення: завжди вбрана у вишукані аристократичні сукні з прикрасами та гарною зачіскою, вона стала законодавицею моди.
Часто сукні змінювались на вишиванку – письменниця з’являлась у ній на урочистих заходах та ділових зустрічах, чим шокувала суспільство, адже в часи заборони всього українського подібні дії розцінювались негативно.
Громадська діяльність
У багатьох своїх творах Олена Пчілка відображала образи високоосвічених жінок-патріоток, що підштовхнуло її приєднатись до перших феміністичних рухів.
У 1890-х роках разом з усією родиною переїхала до Києва, де почала керувати літературним відділом “Київського літературно-артистичного товариства”.
На початку 20 століття була редактором журналу “Рідний край”, який друкувався із дитячою версією “Молода Україна”, а пізніше стала видавцем “Газети Гадяцького земства”.
Олена Пчілка ніколи не боялась висловлювати власну думку та боролась за українське: коли у 1903 році її запросили до Полтави на відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському, вона виступила з промовою українською, попри заборону; у 1905 році – на зустрічі з одним із міністрів у Санкт-Петербурзі вимагала дозволити український друк; пізніше у Гадячі, під час святкування річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка принесла український прапор і накрила ним погруддя поета, чим викликала обурення у представника радянської влади. Зрештою, подібна діяльність призвела до арешту – прямо під час перебування у Гадячі до жінки “постукали у двері” більшовики. Після чотирирічного ув’язнення, Олена Пчілка поїхала до Могилева, а потім повернулась до Києва, де і померла у 1930 році.
Яка мати, така й донька
Свій талант Олена Пчілка передала дітям, які також пробували себе у поезії та літературі. Найбільшого успіху досягла донька Лариса, всім відома під псевдонімом Леся Українка. Олена Пчілка була першим читачем і головним критиком Лариси, що, безумовно, принесло свої плоди. “Мавка” та “Лісова пісня” Лесі Українки увійшли до класики української літератури, затьмаривши творчість матері.
