Разюча та пронизлива гра цього актора захоплювала як театральних глядачів, так і любителів кіно. Його творча діяльність тривала 55 років. І він встиг попрацювати аж у двох епохах мистецтва: грав у німих та у звукових фільмах. Далі на poltavski.
Фото із сайту wikipedia.org
Незрима сила театру
Володимир Гайдаров народився в Полтаві у 1893 році. Батьки намагалися всебічно розвивати свого сина, прищеплювали йому любов до культури, розвивали ерудицію. Бувши учнем гімназії, він у вільний від навчання час займався музикою, захоплювався літературою та філософією. І вже в ранньому дитинстві назавжди полюбив театр.
Його зачарувала дивовижна, майже чарівна атмосфера, що огорнула глядацьку залу під час вистави. Згодом Володимир Гайдаров писав про свої відчуття. Згадував, що незрима сила об’єднувала та надихала всіх полтавців, які дивилися на сцену. Театральне мистецтво, на думку Гайдарова, перетворювало душі, робила суспільство кращим, очищала людей від поганих помислів.
У 1912 році Гайдаров приїжджає до Москви та розпочинає навчання на філософському відділенні університету. Однак любов до театру не залишає його. Сцена, як і раніше, манить. І він стає вже не глядачем, а актором. Гайдаров опановує акторську майстерність в одній із навчальних студій Московського художнього театру (МХТ). Один із його наставників — легендарний Костянтин Станіславський. Володимиру вдається виявити талант, він здобуває цікаві ролі.
Фото із сайту gorodovoy.ru
“Фея сцени”
Гайдаров дебютував на сцені, зігравши епізодичну роль у виставі “Синій птах”. Це моторошне дійство було створено за мотивами містичної п’єси бельгійського драматурга Моріса Метерлінка. Згодом Володимир був учасником вистави “Каїн” — інтерпретації однойменного твору Байрона. Зіграв у трагедії “Цар Федір Іоанович” Олексія Толстого. Зобразив персонажів п’єси Пушкіна “Бенкет під час чуми” та героя п’єси “Роза і хрест”Блоку.
На одній із репетицій він познайомився з Ольгою Гзовською, пише автор інтернет-блогу “Вздовж Пітерської”. Вона на той час була вже знаменитістю, досвідченою актрисою, її називали “феєю сцени”. Артист-початківець і примадонна полюбили один одного попри велику різницю у віці — 10 років.
Закінчивши у 1905 році Театральне училище при Малому театрі витончена красуня Ольга Гзовська швидко підкорила глядачів. Вона стала однією з найоплачуваніших актрис, пише офіційний сайт Санкт-Петербурзької філармонії ім. Д. Д. Шостаковича. Актриса не лише самостійно обирала репертуар, а й без довгих роздумів змінювала театри. Вона прославилася і як кіноактриса — участь Гзовської забезпечувала успіх навіть не дуже добрим фільмам.
Ольга Гзовська у виставі за мотивами п’єсі Шекспіра “Буря”. Фото із сайту wikipedia.org
“Поповнити свій худий гаманець”
У 1915 році Володимир Гайдаров почав зніматися в кіно. Він зіграв епізодичну роль у фільмі “Мара Крамська”, зробленому за сценарієм Ольги Гзовської. А його улюблена “фея сцени” створила в цьому фільмі головний образ — циганку Мару.
Після кінодебюту Гайдарова запрошували відомі режисери. Він знявся в кількох фільмах Якова Протазанова. Зобразив композитора Стрижевського в екранізації роману Тетмайєра “Панна Мері”, льотчика Жоржа в кінематографічній п’єсі “Покоївка Дженні”, студента Сергія у фільмі “Не треба крові”, імператора Миколи I у кіноповісті “Батько Сергій”.
Працездатність Гайдарова вражає. Упродовж 1916 року Володимир зіграв в 6 фільмах. А в 1917 році глядач побачив його у 8 кінострічках. У 1918–1919 роках на екранах з’явилося 9 картин за участю Гайдарова. Він працював разом із тодішніми зірками — Вірою Орловою, Наталією Лисенком, балериною Марією Рейзен, пише видання “Люди”.
Гайдаров зізнався на сторінках своєї книги “У театрі та в кіно”: “Підбиваючи підсумки моєї “кінодіяльності”, можу сказати з усією відвертістю: мистецтво кіно не захоплювало мене тоді. І бачив у ньому безліч слабких сторін, які заважали йому стати справжнім мистецтвом. Але жага творчої роботи, прагнення придбати ім’я та популярність і, нарешті, проста необхідність поповнити свій худий гаманець — платня співробітників МХТ у ті роки була дуже незначною, і кінці ледь зводилися з кінцями — усе це разом штовхало в обійми кіно”.
Секс-символ та король
У 1920 році Гайдаров разом із Гзовською поїхав до Європи і зробив тут успішну кар’єру. Він працював у кіноіндустрії та в театрі. Уродженця Полтави запам’ятали мешканці Естонії, Німеччини, Литви, Австрії, Італії, Швейцарії, Польщі та інших країн. Він ставив спектаклі в берлінському кабаре “Блакитний птах”, став режисером фільму “Хвилі пристрасті”, для виробництва якого відкрив у Берліні свою студію. І в одній лише Німеччині він знявся у 25 фільмах. Актора запрошували шановні режисери Фрідріх Мурнау та Роберт Віне. Гайдарову навіть пощастило познайомитися з кінодівою Марлен Дітріх.
Технічний прогрес не стояв на місці, німе кіно в першій половині XX століття набуло голосу. Гайдарову довелося зніматись у звукових фільмах. Для цього він вивчив німецьку мову та знав її досконало, усунувши іноземний акцент.
Втім, актор із Полтави став відомий європейцям насамперед як герой любовних історій, персонаж сентиментальних мелодрам. Його навіть називали секс-символом. Проте Гайдар виявив себе в історичних фільмах. Наприклад, в екранізації стародавньої французької легенди “Залізна маска” зіграв короля Людовіка XIV.
У ролі фельдмаршала Паулюса. Фото із сайту dzen.ru
Скинув жінку з даху
Деякі критики зазначали його здатність повністю перевтілюватися, відображати різні характери й легко виступати в новому амплуа. Персонажі Гайдарова набувають особливої чарівності завдяки ексцентричній манері актора та його невимушеної аристократичності.
Гайдаров творив для європейського глядача понад 10 років. Серед багатьох ролей актор особливо вирізняв кілька. Наприклад, образ Роботена в “Трагедії кохання” — це історія про те, як молодий француз скинув жінку з даху; саме в цьому фільмі Гайдаров знявся з Марлен Дітріх. А також важлива, на думку актора, роль Паріса в “Падінні Трої” — глядачеві показують бурхливі стосунки між античним принцом Парісом та богоподібною дівою Оленою Прекрасною.
Запам’ятався актору образ закоханого кавалера де Гріє в пригодницькій драмі “Манон Леско”. І риси характеру екзотичного араба у фільмі “Біла рабиня”, для знімання якого довелося їхати до Африки. “У кожній із цих ролей, мені здається, вдавалося відкрити щось у собі та створити якісь нові риси характерності образу, тобто піти від себе”, — згадував Володимир Гайдаров на сторінках книги “У театрі та в кіно”.
Кадр із фільму “Помилка Оноре де Бальзака”. Фото із сайту dzen.ru
Вчитель красномовства
Однак всупереч визнанню та славі Гайдарів та його дружина вирішили залишити Європу. Після повернення актор займався науковою роботою, гастролював із концертами, вів курс акторської майстерності на режисерському факультеті та займався зі студентами-філологами — навчав їх ораторської майстерності.
У середині 1930-х років Гайдаров та Гзовська виходять на сцену як учасники естрадних програм, виступають на вечорі, присвяченому Шекспіру: Гайдаров декламує уривки з п’єс великого драматурга.
Театральну діяльність актор не залишає після 1938 року. Його приймають до трупи Олександринського театру. Гайдаров проводить велику режисерську роботу та створює літературно-музичну композицію за казкою Островського “Снігуронька”. Вистава супроводжується музикою Чайковського. А найпопулярнішою його роботою стала постановка композиції за мотивами твору Ібсен-Григу “Пер Гюнт”.
Запрошували його зніматися в кіно. Він та Гзовська зіграли у фільмі “Степові пісні”, “Присяга”, “Герої Шипки”, “Одне життя”. Гайдаров після війни знявся лише в 5 фільмах. Останньою його роботою стала роль генерала Бібікова в картині Тимофія Левчука “Помилка Оноре де Бальзака”, що вийшла на екрани в 1968 році.
Респектабельний лиходій
Завдяки європейській елегантності та гарній німецькій мові Гайдаров здобував ролі респектабельних лиходіїв у фільмах про Другу світову війну. Наприклад, він двічі зіграв фельдмаршала Паулюса. Крім того, Володимиру доручали зображати на екрані аристократів та дипломатів.
Режисери зазначали, що він умів створити образ інтелігентної й водночас сильної людини. Був здібний показати щирі почуття героя без зайвої емоційності. Гайдаров зіграв близько півсотні різноманітних ролей. Сила таланту давала змогу йому працювати в несхожих кінематографічних жанрах: від екранізації світової літератури до комедій та детективів.
На згадку про цього дивовижного актора в його рідному місті, на стіні кінотеатру “Колос”, повісили меморіальну дошку. Його шанувальники не забувають про те, що саме в Полтаві в Гайдарові зародилася любов до театру, яка стала згодом невичерпним джерелом натхнення.
Меморіальна дошка в Полтаві. Фото із сайту wikipedia.org