Якими були перші фестивалі в історії Полтавщини?

Полтавщина — край із глибокими культурними коріннями та багатою історією, яка формувалася протягом століть на перехресті етнічних традицій, народного мистецтва і духовної спадщини. Саме тут, серед безкрайніх полів, козацьких степів і мальовничих сіл, зароджувалися перші спроби колективного святкування — фестивалі, які з часом перетворилися на важливі культурні події для всієї України. Дізнаємося, якими були перші свята на Полтавщині, що їх об’єднувало і яку роль вони відігравали у збереженні української ідентичності. Далі на poltavski.

Суспільно-культурне життя Полтавщини в ХІХ — на початку ХХ століття

Полтавщина в ХІХ — на початку XX століття була одним із найважливіших культурних центрів Лівобережної України. Регіон вирізнявся багатими духовними та етнографічними традиціями, у яких тісно перепліталися побутові, релігійні й мистецькі форми народного самовираження. Суспільно-культурне життя тут будувалося навколо сільської громади, храму, ярмарку і традиційних свят, які з часом стали основою для виникнення перших фестивальних форм.

Одним із ключових елементів культурної активності були ярмарки — масові торгівельно-розважальні події, що відбувалися регулярно, особливо навесні та восени. Найвідомішими в регіоні вважалися Іллінська, Сорочинська, Лубенська та Полтавська ярмарки. Окрім торгівлі, вони містили яскраві фольклорні елементи: виступи скоморохів, народних співаків, козацькі ігри, конкурси ремесел, хороводи та танці. Ці ярмарки не лише об’єднували мешканців різних верств суспільства, але й формували стійкі традиції колективного святкування.

Велике значення мали церковні та календарні свята, такі як Різдво, Великдень, Купала, Маковія, Спаса, Покрова і Трійця. Ці події супроводжувалися обрядами, піснями, танцями, народним театром і ритуальними діями, у яких брали участь представники всіх поколінь. Календарне коло свят було не просто релігійною практикою, а живою формою культурної взаємодії та передачі досвіду. Саме в цих святах зароджувалися форми масового народного дійства, які згодом трансформувалися у фестивалі.

Важливу роль у формуванні колективної святкової культури відіграли козацькі традиції. Полтавщина як частина історичного козацького регіону успадкувала багато військових і духовних обрядів, присвячених до певних дат — наприклад, до дня вшанування покровительки козацтва — Святої Покрови. Такі святкування включали паради, спільні трапези, виконання пісень, народні розваги та ігри, що сприяло згуртуванню громад і зміцненню ідентичності. Ці традиції зберігалися століттями й мали значний вплив на розвиток української культурної моделі громадської урочистості.

Таким чином, суспільно-культурне життя Полтавщини в означений період було насиченим, різноманітним і глибоко вкоріненим у народних традиціях. Саме тут, на перетині етнокультурних пластів, зароджувалися перші форми колективних свят, що стали попередниками сучасних фестивалів. Культурне життя у регіоні розвивалося ще з часів Гетьманщини. Проте якщо говорити саме про фестивалі як організовані публічні заходи, то вони почали активно з’являтися у другій половині ХІХ — на початку XX століття.

Театральні свята на честь Івана Котляревського (кінець XIX – початок XX століття)

Полтава, як батьківщина Івана Котляревського, якого вважають засновником нової української літератури, вже наприкінці XIX століття стала центром вшанування його культурної спадщини. Саме тут зародилася традиція театралізованих і громадських свят, присвячених його імені та творчості, які стали одними з перших організованих культурних заходів фестивального типу в регіоні.

Котляревський для українців — не просто письменник, а символ національного відродження. Його «Енеїда», написана живою розмовною мовою, у жартівливій формі відобразила побут, звичаї та дух українського народу. З його творчості почалося формування української літературної мови та драматургії, тож пам’ять про нього шанували не лише як літературну постать, а й як культурно-громадську.

У 1903 році у Полтаві відбулося урочисте відкриття пам’ятника Івану Котляревському — одного з перших пам’ятників українському письменнику в історії. Ця подія мала величезний суспільний резонанс і стала відправною точкою для регулярних культурних заходів, які включали театральні постановки, літературні читання, народні концерти та зустрічі інтелігенції. У церемонії відкриття взяли участь відомі діячі української культури, зокрема Панас Мирний, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші. Святкування тривало цілих три дні.

Театральні вистави, що відбувалися в ці дні, часто включали постановки п’єс Котляревського, особливо «Наталку Полтавку», яка стала класикою українського сценічного мистецтва. Ці свята мали як просвітницький, так і національно-культурний характер. Вони сприяли формуванню почуття гордості за українську ідентичність і рідну літературу.

Іншими словами, свята на честь Івана Котляревського стали одним із перших зразків культурного фестивалю на Полтавщині, об’єднавши театральне мистецтво, національну свідомість та громадську активність. Саме вони започаткували традицію відзначати важливі культурні дати не лише офіційними промовами, а й живими формами народного та сценічного мистецтва.

Музичні та кобзарські свята (початок XX століття)

На початку XX століття на Полтавщині активно почали розвиватися музичні та кобзарські свята, які стали важливою частиною суспільно-культурного життя регіону. Відомі етнографи й фольклористи, зокрема Климент Квітка та Опанас Сластіон, здійснювали записи народних пісень, дум і обрядів, зберігаючи унікальні традиції Лівобережної України.

Климент Квітка був одним із перших, хто використовував фонограф для фіксації народної творчості, зокрема й на території Полтавщини. Опанас Сластіон — видатний художник і етнограф — жив і творив на Миргородщині, активно займався збиранням і дослідженням кобзарського репертуару, а також створював портрети кобзарів, що допомогло зберегти образ і дух цього унікального культурного явища.

У містах і селах Полтавщини почали проводити кобзарські вечори. Це були своєрідні зібрання, де звучали народні пісні, думи та оповіді у виконанні кобзарів. Згодом ці зустрічі переросли у повноцінні фольклорні фестивалі, які об’єднували виконавців, слухачів та поціновувачів народного мистецтва.

У 1911–1920-х роках діяло Полтавське музично-хорове товариство «Боян». Головою організації був Г. А. Данковський, диригентом змішаного хору — Ф. М. Попадич, а керівником оркестру — В. М. Пархомович. Товариство популяризувало українське класичне та народне хорове мистецтво, активно гастролювало і влаштовувало концерти. «Боян» також займався організацією ювілейних музичних вечорів і брав участь у постановках Українського музично-драматичного гуртка. Концерти товариства супроводжувалися лекціями професора Щепотьєва. Часто в них брали участь і кобзарі.

У радянський період традиції музичних свят і кобзарських вечорів отримали нове дихання в межах офіційних свят народної творчості. Попри деякі зміни в ідеологічному контексті, ці заходи зберегли свою головну функцію — популяризацію та збереження української народної музичної культури.  У тісному зв’язку з музичними святами зберігалися й давні традиції хліборобської культури Полтавщини. 

Народні свята й гуляння, що переросли у фестивалі

Полтавщина завжди славилася глибокими народними традиціями, що збереглися в численних обрядах, звичаях і календарних святах. Саме тут народні гуляння з часом почали набувати форми організованих фестивалів, які не лише зберігають давні звичаї, а й активно інтегрують їх у сучасний культурний простір.

Серед головних джерел таких свят — обрядові дійства, присвячені до народного календаря: Масниця, Івана Купала, Зелені свята, Спас, Покрова, які традиційно відзначалися на рівні громади. Їхніми невіднятними елементами були пісні, танці, хороводи, костюмовані обряди, традиційні страви, ігри та ворожіння. Зберігаючи ці складники, сучасні фестивалі намагаються відтворити автентичну атмосферу народного свята.

Одним із прикладів є фестиваль «Купальська ніч», що проводиться в селах Полтавщини в ніч на Івана Купала. Спершу це було звичайне сільське гуляння з піснями, стрибками через вогонь і плетінням вінків, однак згодом подія перетворилася на яскраве шоу з театралізованими виставами, концертами та ярмарками народних ремесел. Такі заходи приваблюють не лише місцевих жителів, а й туристів, які прагнуть доторкнутися до справжньої української культури.

Ще один яскравий приклад — святкування Покрови Пресвятої Богородиці. На Полтавщині це свято має особливе значення як день козацької слави. У багатьох громадах воно отримало статус локального фестивалю, де, крім богослужінь, проводяться виставки козацької зброї, ярмарки, реконструкції боїв, виступи фольклорних колективів.

У сільських громадах також збереглася традиція обжинкових свят. У деяких районах завершення жнив стало приводом для осінніх фестивалів з демонстрацією сільськогосподарської техніки, частуваннями, виставками врожаю, піснями й танцями.

Завдяки зусиллям ентузіастів, митців і краєзнавців народні гуляння на Полтавщині зберегли свою автентичність, але водночас отримали нове життя у форматі фестивалів. Вони стали не лише засобом вшанування традицій, а й потужним інструментом культурної просвіти та популяризації української спадщини.

Ярмарки, що переросли у справжні фестивалі

Ярмарки здавна відігравали важливу роль у громадському та культурному житті Полтавщини. Вони були не лише місцями торгівлі, а й своєрідними центрами народного спілкування, демонстрації ремесел, пісенно-музичного мистецтва та фольклору. З часом багато таких ярмарків трансформувалися у повноцінні культурні фестивалі, зберігши торгову компоненту, але посиливши акценти на традиційній культурі й мистецтві.

Одним з найвідоміших є Сорочинський ярмарок, коріння якого сягає XVIII століття. Його історичним центром стало село Великі Сорочинці — батьківщина Миколи Гоголя. У XIX столітті ярмарок проводився двічі на рік і славився на всю Російську імперію як важлива торгово-культурна подія. Згодом вона набула фестивальних рис. Окрім торгівлі, тут почали влаштовувати театралізовані вистави, концерти, виступи народних колективів.

У радянський період Сорочинський ярмарок на певний час припинив своє існування, проте з 1966 року, в контексті відродження інтересу до народної культури, його почали знову проводити як свято української культури та ремесла. Вже у 2000-х роках ярмарок офіційно набув статусу Національного ярмарково-фольклорного фестивалю, що поєднує елементи торгівлі, мистецтва, етнографії та гастрономії.

Іншим прикладом трансформації ярмарку на фестиваль можна назвати свята в Решетилівці. Спочатку це були ремісничі виставки та ярмарки, присвячені килимарству, вишивці й ткацтву, які з початку 1960-х років почали перетворюватися на фольклорно-мистецькі заходи, кульмінацією яких став фестиваль «Решетилівська весна».

Незалежна Україна: відродження традицій

З проголошенням незалежності України у 1991 році Полтавщина вступила в новий етап культурного життя, коли на перший план вийшло усвідомлення національної ідентичності, а також необхідність зберігати та популяризувати народну творчість, мову, традиції. Саме в цей період почали активно з’являтися нові фестивалі, які стали важливою частиною культурного відродження регіону.

Одним із найвідоміших є фестиваль «Полтавська галушка», який був заснований на початку 2000-х років як гастрономічно-культурна подія. Він став не лише святом української кухні, а й платформою для фольклорних виступів, ремісничих ярмарків і театралізованих дійств, що демонструють місцеві традиції. Захід приваблює не лише полтавців, але й туристів з усієї України.

Особливе місце займає «Мазепа-фест» — етнорок фестиваль, який почали проводити у 2003 році. Місцем проведення фестивалю є Співоче поле імені Марусі Чурай у парку «Перемога». Ця подія стала актом культурного спротиву й способом привернення уваги до історичної справедливості. Цікаво, що з часом фестиваль розширив тематику: до рок-сцени додалися кінопокази, зустрічі з письменниками, хорові концерти та просвітницькі заходи.

Дуже популярним серед полтавців є етнофестиваль «Пісні бузкового гаю», який увійшов до переліку найкращих фестивалів Полтавщини. Свято відбувається щороку в травні у селі Диканька. Фестиваль поєднує музичні виступи, народні гуляння, ремісничі ярмарки та дитячі програми. Завдяки атмосфері автентичності та природній мальовничості це свято пісні стало одним із найвідвідуваніших у Полтавській області.

Завдяки появі великої кількості фестивалів Полтавщина зміцнила свій статус одного з культурних центрів України. Вони стали не лише розвагою, а й засобом національного самовираження, популяризації народного мистецтва та об’єднання людей навколо спільних цінностей.